Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

– Як це? – не повірила Гелена.

– А так. Зате вважають, що це я неосвічена селючка, бо не дуже добре говорю французькою і не знаю ні чеської, ні італійської, – пояснила Сіссі. – А найгірше – що я танцюю не так добре, щоби відповідати їхнім вимогам. І нічого не тямлю в тутешніх плітках. За мною крок у крок ходить графиня Естергазі й намагається розповісти, хто з ким і коли. А мене це зовсім не цікавить. Особливо, якщо ми кудись їдемо і замість цих пліток хтось із Францових ад’ютантів може розповісти мені щось цікаве. Наприклад, про місця, які ми саме проїжджаємо. Але тут це все не вважають чимось вартим уваги. Головне – церемонії, протокол, етикет. Свекруха навіть забороняє нам із Францом удвох ходити до театру, хоча він і розташований у будівлі Гофбурґа.

– А чому? – здивувалася Гелена.

– Бо, за протоколом, ми маємо ходити лише з відповідним почтом, – відповіла Сіссі. – А це нудно і зовсім не так інтимно.

– Жах! Ну, а чим завершилась історія зі Шекспіром?

– Так-от, – продовжила Сіссі. – Ми подивилися виставу. І навіть було непогано. Та Францові не сподобалося. Йому цікавіше інспектувати військо чи дивитися якісь примітивні комедії.

– Ну, він же дитина своєї матері. Якщо в них тут такі звичаї, що ж поробиш? – сказала розважлива Гелена. – До того ж наша мама теж гадає, що, наприклад, «Фауст» – це не та п’єса, яку можна дивитися молодим дівчатам. Пам’ятаєш, як вона обурювалася, коли ви з Францом хотіли піти на «Фауста» в Мюнхені – після заручин?

– Пам’ятаю. Але ж то мама. А це – імператор Австрії.

– Недалеко наша мама від нього втекла, – засміялася Гелена. – А що було далі з папугами, яких подарував тобі Франц?

– Не знаю, – сумно посміхнулася Сіссі.

А тоді раптом уже зовсім іншим, веселим, голосом продовжила:

– А хочеш іншу смішну історію про птахів?

– Хочу, – Гелену зовсім не здивувала раптова зміна сестриного настрою: таке з Сіссі траплялося від самого дитинства.

– Коли я була вперше вагітна, до мене мала приїхати мама. Та не до Гофбурґа, а до Бад-Ішля. То було влітку. І от мама надсилає телеграму, адресовану «Елізабет». У телеграмі написано: «Буду з Горобцем і Шпаком. Мімі». На пошті ніхто не здогадався, хто така Елізабет, і телеграму надіслали не до моєї вілли, а в готель «Елізабет». І от уяви собі: приїздить моя мама, а замість карети її зустрічає розгублений працівник готелю з двома пташиними клітками в руках. Ясна річ, ніхто у готелі не знав, що Горобцем мама називає свою доньку Матільду, а Шпаком – свого сина Теодора.

– Про те, що Мімі – це насправді наша мама Людовіка, вони теж, певно, не здогадалися, – розреготалася Гелена.

– Не здогадалися, – засміялася Сіссі. – І це не додало нашій мамі впевнености в собі. Вона знову почувалася затурканою селючкою, яка поводиться зовсім не так, як личить особам, близько спорідненим із імператором.

– Непросто у вас тут усе, – сказала Гелена.

– Знаєш, що мені нещодавно сказав про Відень американський посол? – запитала Сіссі.

– Що? – зацікавилася Гелена.

– Що Відень – це єдине місто у світі, де мешканці так мало читають і так багато танцюють.

– Кумедно, – знову засміялася Гелена.

– Так, – погодилася Сіссі. – А ще він сказав, що не бачив нічого нуднішого, ніж ці їхні французькі «конверсації». Тутешніх придворних цікавлять лише три речі: опера, Пратер і Бурґтеатр. Після того, як обговорили всі сукні, нещодавно бачені в опері, переходять до суконь, які нещодавно бачили у Пратері, насамкінець – до суконь, бачених у Бурґтеатрі. На цьому теми для розмов остаточно вичерпано, і можна померти від нудьги. У мене, чесно кажучи, точнісінько такі самі враження.

– Добре, що хоч ми з тобою можемо спокійно поговорити вдвох і не мусимо брати участи в конверсаціях, – сказала Гелена.

– Проте до наших розмов усі ставляться з підозрою, бо ми говоримо англійською і ніхто нас не розуміє, – відповіла їй Сіссі.

Сестри захихотіли.

Сіссі прокинулася від незвичного шуму в передпокої. Покоївки пошепки говорили щось, а у відповідь лунав стривожений гучний голос ерцгерцогині Софії:

– Я не чекатиму, поки Її величність прокинеться.

До спальні Сіссі влетіла розпашіла і розлючена Софія.

– Ви знаєте, котра година? – замість привітання вигукнула Софія. – Усі порядні люди давно на ногах. А Ви ще досі в ліжку.

– Чому Ви тут? – Сіссі спросоння не могла збагнути, що свекруха робить у її спальні.

Дотепер Софія жодного разу не дозволяла собі отак вдиратися до спальні імператриці, та ще й долаючи опір покоївок.