— А ось це? — Я показав на сліди біля долонь. — Можливо, покійний був зв’язаний?
Лікар підняв руку інженера, уважно обдивився її, потім другу руку.
— Думаю, що так, був зв’язаний, але це зовсім інше.
— Що інше? — здивувався я.
— Ну дивіться, я досить часто стикаюся зі слідами зв’язування. Так ось, можу сказати, що це були не мотузка і не наручники. — Лікар знову роздивлявся руку.
— А що? — здивувався я.
— Скоріше за все, панчохи, — заявив лікар.
— Що? — не второпав я.
— Панчохи, жіночі панчохи.
— Хто це в’яже руки жіночими панчохами? — здивувався я. — Не чув про таке!
— Ви, Іване Карповичу, мабуть, не чули і про те, що іноді руки зв’язують на прохання, — посміхнувся лікар.
— Це ще як? — скривився я і трохи роздратувався, як завжди, коли чогось не розумів.
— Ну, ігри такі. Коли хтось когось зв’язує, але не з кримінальною метою, а для задоволення.
— Задоволення від зв’язування? — спитав я і відчув себе телепнем, якому що не скажи, а все буде незрозуміло.
— Від нього. Ви що, не чули про всякі забавки з позбавленням волі? — зверхньо спитав лікар.
— Не чув. А як це?
— Ну, або чоловік зв’язує жінку, або навпаки. Другий варіант, як на мене, пікантніший, — пояснив лікар.
— І далі що?
— Далі отримують задоволення і втілюють у життя свої найсміливіші фантазії. — Лікар хтиво посміхнувся.
— Які ще фантазії? — зовсім заплутав я.
— Ну от ви, коли злягаєтеся з жінкою, що уявляєте?
— А навіщо уявляти, коли ти з жінкою? — здивувався я. — То коли солдатики капуцина рубають, тоді уява потрібна, а з жінкою навіщо?
— Ну як же навіщо! — аж обурився моїм невіглаством лікар. — Це ж додає почуттів! Розбурхує пристрасті! До того ж у вас не завжди є можливість бути з тією жінкою, з якою ви хочете. От, наприклад, я мрію бути з вашою знайомою, акторкою Кольцовою.
— З Анастасією? — перепитав я здивовано.
— З нею. Та хто я — простий лікар і хто вона — зірка російського екрана! Шансів на те в мене немає. Але ж організм вимагає жіночої уваги. Тому я лягаю з якоюсь медсестрою, але уявляю, що насправді з Анастасією. Розумієте? — він подивився на мене, побачив моє здивування. — Ви що, ніколи не уявляєте, коли злягаєтеся?
— Ніколи. А для чого? Жінка є, що там іще фантазувати? — спитав я. Лікар махнув на мене рукою.
— Приземлена ви людина, Іване Карповичу! Це, мабуть, через відсутність освіти щодо цього питання. Освіта надає людині крила для мрій та фантазій. Ну, добре, — лікар був явно розчарований моєю дикістю. — Отже, у столиці, та й в інших великих містах серед вищих класів популярні всілякі ігри, які мають роздмухувати вогонь пристрасті. Серед тих ігор і зв’язування, яке часто супроводжується шмаганням.
— Ігри? — скривився я. — Щоб тебе шмагали? Хай Бог милує!
— Ну так, посполитим це видається дивним, бо їх нещодавно піддавали тілесним покаранням на законних підставах, і сідниці їхні ще пам’ятають ті суворі часи. Але вищі класи були звільнені від тілесних покарань уже давно, тому можуть сприймати шмагання чи зв’язування як гру. Здається, що покійний теж у ці ігри грав. Звідти і сліди на руках, — сухо пояснив лікар.
— Зрозуміло. А от подивіться, що то в носі у покійного, біленьке? — попросив я.
Лікар зазирнув, потім узяв пінцет, поліз у ніс, щось дістав, понюхав, посміхнувся.
— Ось і підтвердження моєї версії. Схоже, покійний вживав кокаїн. Це ліки, які дарують чудовий настрій і на деякий час сповнюють сил. Але до них дуже швидко можна призвичаїтися, тож треба бути обережним.
— Я чув про кокаїн, — кивнув я, щоб лікар не вважав мене якимось селюком.
— Чи не від пані Анастасії? — поцікавився лікар.
— На що ви натякаєте?
— Я чув від одного знайомого, що пані Анастасія любить підбадьоритися кокаїном.
— Нічого про це не знаю, — збрехав я, бо ж дещо знав. — То вживання кокаїну могло бути причиною самогубства?
— Ні, від кокаїну люди дуріють і веселяться. Можуть випадково випасти з вікна чи потрапити під трамвай, але не лізуть у зашморг. Звісно, депресія може наздогнати після того, як дія кокаїну закінчується. Думаю, покійний вживав кокаїн лише під час злягань, для загострення почуттів, — пояснив лікар.
— Можливо, і так. А ось це що таке? — Я вказав на розкритий рот покійного.
— А що? — не зрозумів Воздвиженський.
Я витягнув двома пальцями язик.
— О! — аж скрикнув лікар і почав придивлятися. — Кінчик язика відкушений! Таке буває під час борсань у зашморгу. Хоча... Все-таки доведеться робити розтин.
Читать дальше