Йозеф Несвадба - Таємниця Золотого Будди

— Цей Вальтер, кажуть, говорить з чужим акцентом, — згадав Красл. — Але щоб він їхав сюди з самої Англії…

— Чом би й ні? А чого, думаєте, я колись їздив до Англії? І теж видавав себе за ірландця. Це не так підозріло. Знаєте що, вчителю? Я до вас в учні хочу проситися. Поїдемо до Танвальда разом.

Так вдруге Красл став спільником Риссіга. Принаймні так здавалось.

Якби не карета барона, вчасно він туди не дістався б. Тільки яке ж роздоріжжя треба шукати? Цього вчитель не знав. Фабрикантові урвався терпець, кучер, був розлючений. Гонили коней до Танвальда, наче, на бігах, а тепер об'їжджають довкола містечка і оглядають по одному всі перехрестя.

— Мабуть, вони зустрінуться на якійсь старій дорозі, що нею вже не їздять. Не буде ж цей Вальтер домовлятися з тією жінкою десь посеред шляху, — вирішив, учитель.

Нарешті, вони й справді знайшли такий шлях, що скоріше був схожий на багно, хоч кілька днів уже не дощило. Вони зупинились і на роздоріжжя добиралися пішки. Там вже стояла пані Бреттшнайдер із сумкою. На Красла вона дивилася з обуренням. Вважала це зрадою.

— Та ви не бійтесь, — заспокоював її фабрикант. — Учитель тут не винний! Я теж не хочу перешкоджати вам у вашій комерції. Хотів би тільки подивитись цьому Вальтерові в обличчя. — Проте від удовиці не відходив. Очевидно, ще чогось чекав. — Ну, а списки її пані знайшла? — запитав нарешті.

— Авжеж. Ото б я чекала тут на вас, поки ви вилізете із своєї карети, аякже. Коли б у мене були ваші списки, за якими така гонитва. Що я вам сестра-жалібниця? Якщо я вже тут стою і базікаю з вами, можна було б додуматись, що нічого в мене немає.

Навіть баронові не під силу було вгамувати цю балакучу жінку, і він покірливо пішов до ближчих чагарників, попросивши вчителя, щоб той відправив карету до Танвальда.

Але тільки-но Красл передав його наказ, тільки-но карета рушила з місця, як на повороті з'явилася бричка. Обидва екіпажі тільки дивом не зіткнулися, бричка, щоб об'їхати карету, звернула з дороги на поле. Не встиг Красл схаменутися, як вже почув над собою жіночий голос:

— Здрастуйте, вчителю. Що ви робите в Танвальді?

Красл підвів голову. В бричці поруч з кучером сиділа… стара пані Риссіг і, не криючись, дивилася в бік перехрестя. Красл від несподіванки не спромігся зразу відповісти. Якщо баронова мати їде по списки, значить вона також причетна до убивства, значить вона також винна. Стара пані з порядної лікарської родини: її все-таки ніхто й ніколи не наважився б підозрювати.

— А що ви зволите шукати тут, мадам? — якнайчемніше запитав Красл тремтячим голосом.

— В Танвальді у мене є знайомий бібліотекар. Час від часу я його відвідую, а повертаюся до Свагоса завжди цим шляхом. Він хоч і незручний, і навіть довший, зате набагато романтичніший, — мовила стара дама. — Якщо хочете, я вас підвезу, — запропонувала вона люб'язно.

— Дякую!

Невже вона схоче затриматись на перехресті? — Красл обернувся і побачив, що там уже помітили неочікуваний візит. Барон навіть вискочив із своєї схованки, а вдовиця заганяла його назад до чагарників. Стара пані Риссіг нібито й зовсім не помічала свого сина.

— Чому? До речі, ви вже прочитали книгу? — Красл не знав, про яку книгу йдеться. — Ту, що я вам подарувала.

— Так, звичайно прочитав, — тепер він згадав, що та книжка залишилась в кареті.

Вона декламувала ці віршики, наче святе письмо, тим часом коні нетерпляче фиркали, а фурман довбався в носі.

— Зрозуміли, вчителю?

— Боюсь, що ні, — зітхнув Красл, намагаючись відгадати, яку мету поставила собі ця жінка, збити його з пантелику чи прикинутись дурненькою. І взагалі він її майже не слухав, аж поки вона раптом не сказала:

— Я знала, що для вас це буде занадто важко. Ця строфа є основою всього буддизму. Наступного разу я вам дам почитати Золотого Будду, його легше зрозуміти…

— Кого? — вигукнув учитель.

— Золотого Будду, це відома книга про буддизм, тільки я, мабуть, комусь вже дала її читати, ніяк не можу знайти її у своїй бібліотеці. Та ви легко дістанете її в Празі. Вийшла вона у Хунгердта в Лейпцігу торішньої осені. Вона, щоправда, дорогенька, але окупиться. Знайдете там мудрощів на все життя… Ідемо, Ганс! — наказала стара пані.

— Скільки коштує ця книжка? — вигукнув ще Красл навздогін.

— Здається, чотири гульдени… — почув у відповідь, але баронеса вже була далеко. Через перехрестя проїхала не зупиняючись. Удовиця мусила відскочити вбік. Зрештою, це могло бути і випадковістю, можливо, стара пані і справді їхала від танвальдського бібліотекаря. Або вона така хитра, що не схотіла навіть зупинитися на роздоріжжі, і, щоб відвернути підозру, базікала про дурниці. Красл підійшов до перехрестя нещасний, розгублений. Тепер він вже нікого не наважувався підозрювати.