Йозеф Несвадба - Таємниця Золотого Будди

— Ганка вам набрехав, учителю, — вів далі Риссіг, наче читаючи його думки. — Ви його налякали, боявся, що ви викажете його схованку жандармам, от і вигадав, що це я посилав його до Альбінки. Насправді ж Ганка був спільником Павлати в оцій крадіжці, вони разом украли статуетку. Крамар, бувало, заходив до мене порадитись, ну й помітив якось китайські колекції моєї матері. Матуся моя надзвичайно полюбляє всілякі китайські речі. Цю статуетку я купив до її шістдесятиріччя. Це було нелегко зробити, запевняю вас. Усі родичі мусили скластися на такий подарунок, хоч про нас і кажуть, що ми мільйонери. Всі ці китайські дрібнички під замком ми, звичайно, не тримаємо. Павлата вказав Ганці шлях, а сам стояв на варті перед будинком. Тим часом цей злодій, видно, досвід у нього в таких справах вже був, продавив вікно на другому поверсі і поцупив статуетку. Дістав за це пару сотень, ну й, звичайно, затаїв злість, дізнавшись, що за дві сотні приніс крамареві багатство. Отож, коли Павлата помер, чи то від сліпої кулі, чи то при допомозі свого спільника, Ганка вирішив усунути ще й Альбину, щоб заволодіти Буддою. Але на цей час статуетка вже три місяці перебувала в нашому сейфі. Марні були його намагання. На щастя, і ви йому перешкодили в цій підлій справі. А коли ви нарешті відшукали і його схованку в Ліберці, він швиденько вигадав версію, яка б його виправдовувала.

Красл згадав, як дивно поводив себе Ганка в ресторані і в костьолі.

— І звичайно, все він звалив на Риссіга, як це зробив би кожен у цих місцях, — вів далі барон. — У торішній посусі, кажуть, також я винний, оскільки машини мої рухаються за допомогою пари, і тим самим я не даю можливості воді збиратися в хмари і поливати поля. До всього цього я вже звик, пане вчителю, — голос барона лунав майже запально. — Але дивує мене, що в них повірила освічена людина, заради них зіпсувавши майбутнє цієї бідолашної дівчини, про яку я хотів по-справжньому подбати хоча б уже тому, що її полюбила моя мати. Якомусь анархістові, грабіжникові, донощикові ви вірите більше, ніж шляхтичу…

Красл хотів нагадати Риссігу, що не далі як учора він хвастав, що походить з мандрівних торговців і що дістав баронський титул тільки за заслуги, але вирішив помовчати. Риссіг і справді приголомшив його переконливістю своїх доводів. Головним чином тому, що тепер уже був відсутній будь-який мотив убивства. Справді, для чого баронові було убивати Павлату, а його дочку отруювати, якщо Будда вже був у нього. А це був безперечно Золотий Будда, ця статуетка, яку показав йому фабрикант. Навряд чи під цими словами могло приховуватись якесь таємне гасло, про яке говорив Ганка. Цю версію його колишній товариш по навчанню, напевне, вигадав, щоб застрахувати себе.

— Але в Млада Болеславі Ганка свідчив на вашу користь. Цього ви не заперечуватимете. Отже, ви звинувачуєте свого співробітника.

— Співробітника? Не смішіть мене! — Барон, певна річ, сприйняв це як вдалий дотеп. — Ви що ж, думаєте, що в мене такі величезні фонди, аби я міг тримати на службі цілі армії донощиків? Та вони самі за мною бігають із своїми повідомленнями і канючать гроші. Коли Ганка побачив, що справи в нього кепські і його судитимуть за зв'язок з Голаном під час страйку, то прийшов просити у мене ласки. І сам добровільно виказав усе, що знав. Можливо, й дістав за це пару гульденів від мого директора, і то лише тому, що жив у злиднях.

— А, крім того, ви знайшли для нього місце в Ліберці…

— Можливо. Про це я нічого не знаю. Хіба що Пальм сам підшукав йому роботу. Ганка після всього цього мусив порядно поводитися. В ході процесу з'ясувалося, що замолоду він був причетний до однієї вельми дивної справи…

— Хотів убити намісника…

— Так, — цього разу барон розсміявся вголос. — Вам справді усе відомо, любий вчителю. А от чи не здається вам, що саме така людина, яка вже замолоду мала потяг до вбивства, може стати вбивцею скоріше, ніж власник фабрики, котрий день у день клопочеться тільки про виробництво? Дивіться самі, переконувати я вас більше вже не буду. Я розповів вам усе, показав статуетку, пояснив. Марно витрачати час більше я не можу. Думаю, все це задовольнило вашу цікавість. Усе, що я розповів вам, чистісінька правда, і навряд чи ви дізнаєтеся ще про щось. Якщо бажаєте, я повідомлю всім, що Павлата був злодієм. Але Альбіні багато радості це не принесе, та й вам, мабуть, вона не буде за це вдячна. Прощавайте, вчителю. Думаю, що ми вже не побачимось.

Фабрикант поспішив до своєї карети, що чекала його біля воріт. Красл замислився: «Може, й справді, мене ця тутешня зненависть до Риссіга засліпила? Здається, він говорить правду. І факти усі чисто він пояснив. Знов усе звалив на Ганку».