Йозеф Несвадба - Таємниця Золотого Будди

Красл майже біг темними вуличками села. Тільки перед самим замком перевів подих. Усі вікна в ньому були яскраво освітлені, чути було звуки флейти. Грали щось із Моцарта. Вчитель зупинився: він обожнював Моцарта. На хвилину забув про все навколо і почав насвистувати чарівну мелодію. Раптом біля нього пролетів камінь. Він поглянув у темряву. Щось вдарило його по спині. Хтось там, у селі, засвистів, у відповідь також почувся свист. Потім гримнув постріл. Музика в замку замовкла. Красл міг заприсягтись, що куля просвистіла в нього над самим вухом. Але він так і залишився на місці, навіть не поворухнувся, — чудова мішень на фоні освітлених вікон. Тут його і знайшли охоронці Риссіга і улани, які негайно вибігли із замка. Красл стояв, наче заціпенівши, з очей у нього бігли сльози. Він плакав, наче мале хлоп'я.

— Ну, от ви й самі тепер пересвідчились, — мовив молодий Риссіг, запалюючи сигару. Він сидів навпроти Красла у зручному кріслі в кімнаті поряд з великим салоном, де тривав концерт з творів Моцарта. — Так само вони й до нас ставляться. Ненависть, каміння, а тепер і вбивства. Але ж це бандитські методи. Звідки все це в нашому краї взялося? Я цього не розумію. — Він не міг всидіти, підвівся, застебнув свій піджак, пошитий з найкращої англійської тканини, і говорив далі. — Коли я був зовсім малим хлоп'ям, я ходив гуляти до татусевої мануфактури. Кожного робітника знав на ім'я, по неділях вони стояли в костьолі на наших місцях, на різдво одержували від нас дарунки. У цих людей і гадки не було про вбивства. Це були люди з голубиною вдачею, вдячні за те, що їм не доводиться голодувати там, у себе в горах. Ви коли-небудь бували там? Бачили їхнє життя? В кожній халупі по всіх кутках повно дітей. А земля неврожайна, лани вузесенькі, смужки, наче локшинки, бо діляться вони з покоління в покоління. Живляться самою кавою з цикорію, бо ж навіть і козяче молоко продають. Оце й є злидні, справжні злидні. Кожному, хто патякає про злидні на моїй фабриці, я кажу: то чому ж ви ще тут? Чому не повернетесь додому? Не хочете? Це значить, що злидні в мене на фабриці для вас заможність. Авжеж, треба все це мати на увазі. Понаїхало до нас голодранців звідусіль. Люди, що не поважають законів, босяки, що підбурюють своїх ближніх. Не знаю, звідки вони взялися, ніколи я не вірив, що стільки їх може бути. Незабаром хоч на вулицю не виходь… Та ви й самі вже бачили, як вони поводяться. Ви повинні про все це розповісти там, у Празі. Я знаю, що вас сюди вирядив доктор X. Розкажіть йому, кого він у своєму журналі захищав. Убивць і бунтарів; поясніть ви це йому. Із своїми колишніми робітниками Риссіг завжди домовився б. Адже ми завжди були як одна сім'я. А з цією наволоччю, що приволоклася сюди казна-звідки, — ні. На них треба твердої руки. Інакше вони нас постріляють.

Красл неспроможний був і слова вимовити. Він тримався на ногах лише завдяки французькому коньяку, яким його почастували, тільки-но він дістався до замка. Про те, щоб піти з замка зараз, темної ночі, він і гадки не мав. Тепер Красл розумів, як мусив почувати себе Риссіг, коли сюди під вікна присунув тисячоголовий натовп.

— Але нащо ж ви їх приймали на роботу? Не могли вибрати, чи що?

— Перепрошую. Зараз усе залежить вже не від ручної праці, як колись, а від темпів і дешевини. Ви не знайомі із світом комерції. Я був два роки в Англії, бачив багато збанкрутілих фабрикантів. Я не хотів би скінчити, як вони. У світі комерції іде нещадний бій. Я не можу робити того, що мені хотілося б. Дехто думає: Риссіг спокійно міг би збільшити зарплату. Для цього треба здорожити тканини, їх не купуватимуть, і залишимося всі ми без хліба, і я, і вони. Тому що англієць не здорожить, австрієць не здорожить, от і кінець фабриці. Розпадеться, як розпадається зараз маєток моїх сусідів Еренбергів. Я мушу бути дешевшим, ніж усі інші, якщо бажаю мати успіх. І не маю права думати про сентименти. Робітники повинні це розуміти. Треба, щоб вони мали хоч трохи почуття національної гордості. Адже це я тут у цьому краї, разом з батьком збудував найпотужніші в усій монархії текстильні підприємства У цьому є й їхня заслуга. А це все-таки теж що-небудь значить, як ви думаєте?

Красла зараз підтримував лише коньяк. Він налив собі вдруге.

— Ваш татусь хіба не був фабрикантом?

— Мій батько був крамарем, — Риссіг, розставивши ноги, зупинився навпроти Красла, наче хотів похвастати. — Я цього не стидаюсь. Він ще тридцять років тому торгував бавовняними тканинами. А тепер… Тепер я можу купити його колишню ятку і звеліти, щоб її вкрили золотом.