Роман Сангушко, як і Четвертинський, також мав титул князя, проте надто крамольним досі видавався вчинок його батька, Євстафія Сангушка, котрий брав активну участь у польському повстанні, за що й позбувся всієї власності. Син же його володів декількома фабриками, санаторієм Св. Романа та кінним заводом і навряд чи потребував свого титулу, який і вживав нечасто.
Пан Сангушко, спираючись на довгу тростину, йшов неспішним кроком поміж молодими липами, які висадили нещодавно за його волею. Позаду нього крок у крок простувало двоє слуг. Коли до нього наблизилось подружжя Четвертинських, він посміхнувся і галантно зняв капелюх перед Беатою, а тоді простягнув руку князеві.
– Вітаю вас, – промовив він глибоким, зовсім не старечим голосом.
Князь та його дружина відповіли на привітання і, як і личило, запитали, як почувається пан Сангушко.
Той відповів на цю ввічливість широкою посмішкою, що яскраво проступала з-за його розкішної бороди. Слід було вважати, що зі здоров’ям у нього якнайліпше.
– Я знаю, що ти маєш справу до мене, Стефане, – звернувся Сангушко до Четвертинського, – нам буде краще обговорити її в мене за обідом. До того ж, я маю кілька нових картин, і мені страшенно хочеться ними похвалитись… На додачу, один чарівний янгол зіграє нам Шопена.
– Дякую, Романе, залюбки, – відповів князь.
– Тоді, до зустрічі за годину, – мовив Сангушко і, вклонившись, рушив зі своїми слугами далі.
За обідом у палаці Четвертинський несподівано знову побачив ту саму дівчину і молодого чоловіка, які ледь не розсміялися під час причастя. Вони сиділи мовчки, ховаючи одне від одного очі, а надто від пробоща, отця Яна, котрого також було запрошено на недільний обід. Хоча тому насправді було до них байдуже. Отець перебував у доброму гуморі і поміж бесідою з господарем та подружжям Четвертинських хвалив кухаря за відмінні флячки. Крім того, темноволоса дівчина з костелу виявилась тим самим янголом, який мав зіграти згодом Шопена. В якийсь момент їй дозволили залишити стіл, аби вона як слід підготувалась. Красуня підвелась і зникла в сусідній залі, звідки невдовзі почулися перші акорди ноктюрна.
Як виявилось, це була прийомна донька князя і його покійної дружини, а молодий чоловік, що став причиною сум’яття, був її нареченим. Його звали Янушем. Ще один гість за столом, чоловік років тридцяти п’яти, одягнений у бездоганний костюм, був неговірким, але приязно усміхався присутнім, беручи таким чином участь у всіх розмовах, що точилися за столом. Він представився Романом Саховичем, інженером, якому доручили раціоналізувати суконне виробництво Сангушка. До того ж, колись він навчав Януша математики, а що різниця у віці була не надто великою – як між молодшим і старшим братом, – то згодом вони стали добрими друзями.
Після обіду, коли справи були обговорені, всі перейшли у просторий салон, звідки долинали звуки фортеп’яно і де пан Сангушко показав гостям декілька картин, придбаних нещодавно на аукціоні в Парижі. Придбані, як він сказав, за безцінь, бо художники дозволили собі надмірну легкість замість чіткості форм, але м’яка гра відтінків зачаровувала погляд. Споглядаючи їх, присутні, однак, більше відволікались на темнокосу піаністку, аж господар розсміявся і запропонував послухати нарешті Шопена.
Присутні хутко вмостились у зручні крісла, і чоловіки, всі, окрім отця Яна, якому не личило, закурили сигари. Дим здіймався вгору разом із урочистим полонезом і лукавою мазуркою, мрійливими ноктюрнами і пристрасним скерцо. Цьому димові від якісних заокеанських сигар судилося покружляти чи не над останнім волинським салоном, а потім вислизнути у прочинене вікно і розтанути в повітрі, де вже чувся запах змін. За якийсь десяток років більше ніхто в Славуті, та й усій Волині, не куритиме таких сигар, натомість пригощатимуть дешевою махоркою у самокрутках.
Це буде потім, а поки що всі захоплено аплодували доньці пана Сангушка, а її наречений, здавалось, не прагнув нічого іншого, як вхопити в обійми свою обраницю, і тільки суворий етикет стримував його від такого пориву. За хвилину подали коньяк, і розмова далі поточилася гучна і неспішна. Найперше, подружжя Четвертинських запросили всіх на кілька днів до свого маєтку, де особливо гарно о цій порі. Одразу ж погодився інженер, якого зацікавив млин, а потім і молоді наречені, яким понад усе хотілося опинитись подалі від батьківського ока. Отець Ян змушений був відмовитись, оскільки щойно зібрав катехізичний клас при костелі. Щодо пана Сангушка, то він пообіцяв подумати.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу