Юрій Камаєв - Стовп самодержавства, або 12 справ справ Івана Карповича Підіпригори

Дивиться їх благородь на мене поглядом своїм котячим, яким вже не одній жінці серце розтопив, як сонце мед.

– Ось ти чув про останню постанову обер-прокурора Святійшого Синоду?

От дідько, за тією біганиною, за государевим візитом, висповідатися не встиг, а сьогодні ж був останній день, щоб довідку про проходження церковного таїнства покаяння начальству здати. Та й ні про яку нову постанову я не чув, але казати, що чогось не знаєш, начальству ніяк не можна. Хіба коли знаєш, що винен і тебе на цьому за руку схопили, тоді тільки «нє могу знать» і «віноват» треба відповідати зі скорботним обличчям, щоб більшого лиха не накликати. А так треба вдавати, ніби все знаєш. Тому сміливо киваю головою.

– Як не чути, чув. Ось вчора був на сповіді у ієрея Волобуєва, він потім про ту постанову згадував. Але ви ж самі знаєте нашого батюшку. Йому б тільки попліткувати, а не про справи поговорити. А довідку про сповідь я вдома забув.

– То дурне, завтра, Ваню, довідку принесеш, – каже Мельников ласкаво і далі веде, – Ця постанова Святійшого Синоду про обществєнну мораль і протидію поширенню атеїзму та порнографії, – просвіщає мене їх благородь. – Навіть цілий департамент відповідний створили, щоб, як то кажуть, докорінно знищити твар, яка підгризає основи імперії, – каже їх благородь, а у самого голос ну просто медовий, наче у кота, який вже примітив, де шмат ковбаски поцупити.

Ніби про щось дуже приємне розповідає, тільки яка ж із того приємність, коли хтось підгризає основи любого отєчєства. Ет, дивлюся, щось тут нечисто. Про атеїзм я знаю, це ті ханатки, які у Господа нашого Ісуса Христа не вірують. А ось про цю, прости Господи, графію якусь не дуже розумію.

– Яка грахвія, ваше благородь? – перепитую не для того, щоб показати своє недоуміє, а щоб дати керівництву можливість засвідчити знання свої багаті й розуміння докорінне.

– Порнографія, Ваню, порнографія, запам’ятовуй це слово. Будемо боротися з нею, Ванюшо, жорстоко боротися, не жаліючи живота свого і вдень, і вночі боротися! – каже їх благородь і сам регоче, наче божевільний. Ну, тоді й мені можна трохи посміхнутися, скласти компанію. Бо як начальство сміється, не можна стояти серйозним.

– Наказали – значить будемо боротися, ваше благородіє. А що таке та пірнограхвія? – питаюся.

– Порнографія, Ваню, це величезна небезпека для незміцнілих душ та слабкого тіла людського.

– Опій чи що? Я ось чув, що це зілля у нас занадилися купці з Бухари продавати з-під поли на Сінному базарі, – намагаюся вгадати.

– Гірше, Ваню, гірше.

Довго водили мене їх благородь манівцями, аж поки не пояснили, що ця страшенна порнографія не що інше, як картинки фотографічні, на яких жінки зображені. І не просто зображені, а у чому мати народила, а то і ще гірше!

– Тю, так це раз плюнути, ваше благородь! – зрадів я. – Ми порнографію до нігтя за день! Бродячі продавці цигарок майже усі сороміцькими картинками приторговують. Я за півгодини їх зо два десятка приведу. А там Скоробагатько раз-другий у зуби їм дасть – враз розкажуть, де беруть ту похабщину і хто її друкує. Таку справу розкрутимо… А знали б ви, ваше благородь, що гімназисти другої городської гімназії у парку з проститутками виробляють на шкільних перервах, те навіть розказати бридко! Така, не при людях буде сказано, порнографія, що вже половину лавок поламали, жеребці.

Бачу, що якось засмутив я штабс-капітана. Насупився він, як миша на крупу. І чого?

– Ось подивлюся на тебе, Ванька, – ніби в роботі гарно метикуєш, але коли починаєш розумувати – дубина дубиною. Ніякого розуміння, – аж зітхає їх благородь, вражений моїм невіглаством. – Якщо почнемо фривольними картинками займатися і гімназистів по парках ганяти, то нас кури засміють – ми ж охранне отдєлєніє, мать його, стовп самодєржавія та опора імперії і тому займаємося важливими політичними справами, а не всякими дурницями. Для дріб’язку цього поліція існує. Розумієш?

Та не встигаю за вихилясами начальницької думки. Кудись Мельников веде, а куди – бозна, наче той руський герой Іван Сусанін польське військо. Іншого разу я б промовчав, а сьогодні дуже втомлений і тому запитав просто в лоба.

– То, ваше благородь, ми будемо політикою чи сороміцькими картинками займатися, бо я щось не добрав?

Мельников посміхається звисока.

– Дурень ти, Ванько, село репане. Думаєш, що порнографія то лише фривольні картинки? Ти ж подивися куди котиться наша сучасна література? У прірву мерзоти і гріховності падає, оспівує самогубства та адюльтери, отруює юні душі й не виховує нашу молодь у дусі справжнього патріотизму та любові до нашого государя і любого отєчєства, штовхає у різні єресі, безбожжя та статеві збочення. От почитай хоча б Купріна, не кажучи вже про єресіарха Толстого та оту босоту Горького. Навіть у наших великих письменників, властителів дум так би мовити, класиків за життя, Стасова і Арцибашева не усі книги неокріпшим умам читати можна.