Наталья Лапикура - Ще не вмерла…

За пару днів на п’яти першій групі наступила друга.

— Ми ж із вами угоду підписували! Про чесні вибори! — зарепетували новоприбулі.

— Підписували. А ми хіба що? В угоді є пункт: форсмажорна ситуація. Так це вона і є. Ресори кавкнулися і карбюратори з Києва ще не привезли. Тож виїхати звідси ми не можемо. А вам що заважає?

Виявляється, щось та й заважає. Тому коли до Великих Колод хвацько підрулила третя група, дві попередні вже стояли обабіч дороги й кричали:

— Форсмажорна ситуація!

Домовилися. У кемпінгу швиденько потроїли кількість наметів, а місцевий фельдшер провів для всіх трьох команд лекцію на тему “Лікувальні властивості трав’яних настоянок” з подальшою дегустацією. Настоянки були на спирту, а точніше — на хорошій домашній самогонці. Гості за ті три гривні, що коштував вхідний квиток на лекцію, надегустувалися досхочу, поснули, як після маківки, а зранку влаштували дійство, яке вони самі назвали:

Баба Мотря, у котрої я молоко для поросят беру, казала, що останній раз у нашому селі стільки народу зібралося, коли Хрущов гроші міняв. З віддалених хуторів поприповзали навіть такі бабці, що наші місцеві жіночки, зобачивши їх, лише хрестилися:

— Свят, свят, свят! Невже жива? А казали — разом з німцями десь пішла і згинула!

Оця сама, котра “ще жива” і перекапустила столичним агітаторам усі їхні сценарії. Бо не встигли хлопці дійти згоди, в якому порядку оприлюднюватимуть свої маніфести, як вона здійняла догори ціпка і запитала руба:

— А що цього року даватимуть на вибори?

— Не пойняв!?

— Ну, коли перший раз обирали після совєтів, то людям давали перловку і сахарь.

— І по банці тушонки, — уточнила друга, котра “ще не вмерла”.

— Не тушонки, а згущонки!

— Згущонка була другого разу, коли вибирали оцього рудого. А ще давали по три кіли вермішелю, і два кіли сахарю.

— А в нас на хуторі — ще й дерть для свиней.

— І наливали, скільки хто хтів! — подав голос Петя Гітлер.

— Та не може цього бути, товариші жіночки! Наша партія до таких принизливих методів не опускається.

— Може, може. Саме товариші нам і наливали. А котрі панове, так ті давали дерть. А на останніх виборах, коли у Верховну Раду голосували, то наш кандидат нам усі вклади повернув.

— Як то — повернув?

— А отак, узяв і повернув. І то не вашими бандерівськими гривнями, а справжніми совєцькими рублями. З Леніним! Які, каже, ви гроші у зберкасу віднесли, такі я вам і повертаю. А як оберете мене, то ще й проценти виплачу. У цих, як їх, у “жидах”.

— Бабцю, а може — в єврах?

— Може і в євреях. Вам видніше. Ми і їх візьмемо.

— І що, бабцю, обрали ви того, котрий вам рублі віддав?

— Аякже! Він же все повернув до копійочки, що на книжках було, те й віддав. Нікого не обманув.

— А ви, бабцю, з цими рублями кудись ходили? В магазин, чи хоча би на пошту?

— А навіщо? Нас депутат одразу попередив: ви цими грішми не розкидайтеся. Бо як його вже в президенти оберуть, то він нам реформу зробить, тільки не таку, як Хрущов, а наоборот. За кожного совєцького рубля даватиме десять нових.

— Ну, до реформи, то ще дожити треба. Як і до його президентства. А проценти вам депутат хоча би платить?

Бабця сльозу зронила:

— Ой, синку, тяжко! Він, правда, після виборів до нас ще не приїжджав, бо зайнята людина, не те, що нєкоторі. Але жіночка від нього була. Казала, що закон уже давно готовий, тільки комуністи не дають прийняти.

Тут втрутилася ще одна ощасливлена:

— Що ти таке наговорюєш? Зовсім уже здитиніла. Як це комуністи не дають прийняти, коли він сам із комуністів?

— А от і не з комуністів. Він із цих, як їх? Онука мені пояснювала, довге таке слово. Котрі вроді і демократи, і за соціалізм.

Всі присутні з цікавістю впірилися в кучерявого чоловічка з червоною трояндою на лацкані дорогого піджака. Той замахав руками, наче бджіл відганяв:

— Наклеп! І провокація! І взагалі — ця людина давно вже не в нашій фракції!

Але бабця й далі гнула свою лінію:

— То ваші панські справи, хто і де. Але щоб знали — у нас на хуторі менше, ніж за півсотні, вам ніхто бюлетеня не продасть. Нема дурних! А потім, тра, щоб Германія всім заплатила, хто в окупації був, а не тільки тим, хто до німців поїхав. От Химка покрутила там два роки сракою, а їй за це аж тисячу марок! Курва! А ми тут і при совєтах, і при німцях, і знову при совєтах простояли раком на буряках — і що? Дулі! Хай німці всім платять, а не тільки своїм курвам.