Ну, чоловік посидів-почекав, а раптом охолоне - і повернеться. Але вже темніє, корова сама рогами хвіртку відчиняє, а діти за штанину смичуть: тату, їсти! Бере дядько відро - і йде до хліва. Оце, думає, корову подою, дітям молока наллю, хліба вріжу - от і вечеря.
А корова по-перше, до хазяйки звикла, а по-друге, перегару, як усі особи жіночої статі, не терпіла. Він сів, відро підставив, за дійки смик-смик, а вона ногою - хвиць-хвиць! І відро - за двері. Дядько вирішив застосувати інженерний підхід: знайшов якогось оривка і зафіксував корові праву задню - до загородки. Так вона ухитрилася те ж саме проробити лівою. Прив’язав він і ліву. Тільки знову примостився, а вона скотина хвостом - мах! І йому по писку! Покотилися і відро, і дядько.
Ну, він уже такий лютий встав, що вже й не тямить, що робить. Підставив ослона ззаду, виліз, задер корові хвоста, перекинув через бантину, глядь - а прив’язувати нічим! То він зопалу однією рукою хвоста тримає, а другою розстебнув паска зі штанів, витяг і вже моститься якось вузла зав’язати… а що штани на тому паску ледве трималися, то без нього взагалі впали. Нє, ну ви собі картину уявили? Дядько і хвоста коров’ячого відпустити не хоче, і штани підтягти - рукою не дістає.
А жінка тим часом у мами посиділа, виплакалась і таки охолола, та ще й мама розумна підказала: мовляв, доню, чоловіків, звичайно, вчити треба, але з оглядом. Бо як їх самих надовго залишати, то їм усякі глупості в голову лізуть. Жінка як подумала, які там можуть бути глупості - то й бігом додому, городами. Заскакує в хату - діти самі сидять і зі столу крихти збирають. Де тато? Тато коло корови. Жінка у хлів, а там, кажу ж вам, картина - шедевр! Стоїть розчепірена корова з задертим хвостом, а за нею на ослоні - дядько зі спущеними штанами.
Жінка йому: що ти робиш? А він… ой, почекайте… ви прожуйте і ковтніть, щоб не вдавитися. Мені ж як почув, що він їй відповів, то довелося по гальмам дати, бо я якраз за кермом був…
- Ну, то що він сказав?
- “Ти не повіриш - корову дою”!
Спочатку всі зареготали так, що й музики замовкли, але потім якийсь зануда все ж додав свої штани в жлукто:
- Слухайте, я цю історію вже чув. Між іншим, аж у Молдавії…
Але його зацитькали: не псуй людям настрій.
…Джигіт, обнявши дружину, затяг:
- Ой, ти Галю, Галю молодая…
Галя аж розцвіла, прихилилася до чоловікового плеча, а мій сусід, якийсь далекий родич молодих, поцікавився:
- А оцей, що співає, він же наче не українець?
- Син Кавказьких гір!
- А як гарно по-нашому виводить! Майже без акценту.
- То ви не чули, як він іноді російською говорить. Отам його акцент - аж пре!
- Правильно. Наша ж мова м’яка, певно, як і його рідна. А російською говорити - то так щелепи треба напрягати… Тож вони і матюкаються через слово - щоб судома горлянку не звела.
- Добре, що ми не в Росії…
- Гості, дорогі, прошу без політики! - занепокоївся старший боярин. - У нас весілля, а не вибори, хвалити Бога…
Дід Андрій, чоловік баби Софи, який тільки-но перехилив чергову чарку і ще не встиг закусити, докинув свого:
- Ага, нащот виборів! Я оце слухав учора по телевізору Юлю, вона казала про секс, так я з нею зго…
Баба Софа з розгону заліпила йому могутнього потиличника. Перехилила свою чарку, запила “Живчиком” і завела:
- Ой, там, на товчку, на базарі жінки чоловіків продавали…
Жіночки пожвавішали, засміялись, а баба Софа хвацько взялася в боки, підморгнула і продовжила:
- Як прийдеться до ладу, то я й свого поведу та й продам!…
Дід підскочив і як відрізав:
- Не з твоїм щастям! Вкрадуть по дорозі! Мотузку вріжуть і вкрадуть, роззява!
- Сам роззява!
- Хто ж таких, як ваш дід, мотузкою припинає, - втрутився хтось із гостей, - дротом треба прикручувати, дротом! І то таким товстим, щоб “болгарка” не взяла.
… Петя Гітлер, котрий сидів тут на правах дуже далекого родича молодої, раптом затяг:
- Стара ба…
Стара баба, як холера,
А ще хо…
А ще хоче кавалера.
Старий ді…
Старий дід, як пеньок,
А ще хо…
А ще хоче до дівок.
- Чи ти здурів? - трусонула я його межи плечі. - Цю ж пісню лише на третій день співають!
- А де я буду на третій день? - майже риторично запитав Петя. - У вистепку…
Тапчанчик у вистепку мостили на кожному весіллі, де мав бути Петя. Бо знали, що він десь за пару годин застілля тихенько сповзе під стіл, і найкраще буде покласти його де-небудь у затишному куточку, де він і спатиме тихо-мирно кілька діб. До наступного весілля.
- Зав’яза…
Читать дальше