Джеймс Чейз - Міс Шамвей і чорна магія

У відповідь майнув елегантний черевичок, і його носак двигонув мене в ногу. Від болю в гомілці у мене потемніло в очах. Проте зарепетувала чомусь вона:

— Ах ти ж мерзотник! Тепер я з тебе шкуру здеру!

Вона знову намірилася дати мені копняка. Та я встиг перехопити її ногу і різко рвонув на себе. Лідія гепнула на підлогу так, що аж люстра захиталася.

Вона сиділа, часто кліпаючи, губи її побіліли від злості.

Тієї миті, коли я випростався, мене так сильно шарпнули за плече, що я, мов фігурист, виписав півколо. У завершальній частині піруету я наразився на кулак, який відкинув мене до столу. Я повалився, тягнучи за собою стілець.

Побачивши типа, який мене збив, я криво посміхнувся. Він складався, здавалося, із самих м'язів. Фізіономія — страшніша не присниться і в кошмарному сні.

— Я бачу, тут вирішили розбити мене на складові частини.

Здоровило приготувався до нового удару. Але тут втрутився Пеппі.

— Хвилинку. Поки він іще здатен говорити, я хочу перемовитися з ним кількома словами.

Він допоміг підвестися Лідії і силоміць утримав її від дальших бойових дій.

— Стривай! Спершу розкажи, що сталося.

Її прорвало, неначе ветху греблю. Вона поскаржилася, що я забрав у неї револьвер і примусив поїхати з собою. Далі йшла оповідь про ув'язнення страдниці в якомусь занедбаному складі, звідки її визволив якийсь волоцюга.

Під час усього того монологу Лідія так і шмагала мене палючими поглядами. Закінчивши основну частину своєї звинувачувальної промови, вона ступила до мене, видимо прагнучи крові. Пеппі знову перехопив її.

— Іди, — сказав він тихо, але твердо. — Нема чого так кип'ятитися, ти ж навіть не поранена. Я хочу поговорити з цим типом. Потім, якщо не передумаєш, віддам його тобі на поталу.

Виходячи з кімнати, краля кинула на мене погляд, від якого міг би понести кінь.

— Лу, — так само тихо звернувся Пеппі до громила. — Для початку з нього досить. Але пильнуй за ним, і якщо він почне робити дурниці, то…

— Гаразд, гаразд… За мене не турбуйся. Я волію вести мирні переговори. Така у мене вдача.

Пеппі взяв сигарету, закурив. Він усе робив неквапом, ніби зумисне, щоб дати мені відчути всю глибину моєї поразки.

— Не такий ви вже й спритник, як про вас кажуть, — не без єхидства зауважив Пеппі.

— Еге ж, дав маху. Не врахував здібностей вашої вихованки.

— Бачте, як усе змінилося, — і далі ятрив мені душу Пеппі. Тоді пустив струмінь диму просто мені в обличчя. — Тепер можна й погомоніти. Признаюсь, лялечка Шамвей справді в моїх руках.

Я дивився на нього з відразою.

— Он ви який меткий! Друга теж у вас, як я гадаю?

— Ви маєте на увазі Аріам? — з усміхом запитав Пеппі.

— То отак вона себе називає?

— А чом би й ні? Майра навпаки. Непогано придумано?

— Майра навпаки?

— Авжеж! Зовсім навпаки! З усіх поглядів. Якщо ваша подружка Майра — чистий ангел, то ця…

— Моя подружка? — сказав я, прикидаючись здивованим.

— Саме так… Інакше я й старатися не став би. Ви зможете вийти звідси тільки тоді, коли цього захочу я. Я можу спочатку познайомити вас із деякими обставинами, деякими деталями… Вам буде цікаво. А потім перейдемо до справ.

— Ну-ну! — кинув я невимушено. — Мені втрачати нічого.

Я був по-справжньому зацікавлений. У цій справі ще лишалися білі плями, і якщо Пеппі збирається повідати про них, то тим краще!

— Ансель мав слушність. Дівчат справді дві, — сказав Пеппі, щиглем скидаючи попіл у порожній камін.

— Те, що ви кажете, надзвичайно цікаве, — з гіркотою промовив я. — Даремно один з моїх колег зауважив колись, що у вашому казанку менше розуму, ніж у його мізинці. Він помилився. Трохи більше.

— Врізати йому? — недбало спитав Лу, стискаючи здоровенний кулак.

Пеппі похитав головою.

— Поки що ні. Може, трохи згодом. — І звернувся до мене: — Ви питали мене про Келлі?

Я кивнув.

Пеппі всміхнувся, вочевидь дуже задоволений собою.

— Під час нашої першої зустрічі я промовчав про Келлі. І правильно зробив. Ви тоді ще не дозріли до цього. Саме Келлі втаємничив мене в ту історію і хотів з моєю допомогою наколоти бідолашну дівчинку на двадцять п'ять косих. Але мене такий дріб'язок не цікавить. І татуся він відстрашив, коли той потягся за грішми. А от мордочка донечки мені запам'яталася, ще з газети. Тому й опинилась вона в мене і… розповіла про свої пригоди в Мексіці. — Ті спогади видимо схвилювали Пеппі. Він пройшовся по кімнаті, помовчав. — Ну от… Спершу я їй не повірив. Але потім вона мене переконала. Своєрідне дівчисько. Неможливо передбачити її вчинки. З вашим дружком вона, мабуть, трохи поквапилася, але для мене й такий варіант годиться.