Джеймс Чейз - Міс Шамвей і чорна магія

Мої слова викликали у фараона новий напад веселощів. Він узяв манекен і, похитуючись від сміху, поніс його до машини.

Я підняв Лідію, і саме в цю критичну мить вона ворухнулася. Від страху в мене аж спина змокла, проте відступати вже було нікуди. Я рушив уперед і наздогнав свого помічника біля машини. Там я віддав йому п'ятірку і повантажився в таксі.

— Сорок четверта Західна, — голосно сказав я водієві, щоб фараон почув адресу, за якою я не збирався їхати. — І газуй чимдуж!..

Побачивши мене, управитель анітрохи не здивувався.

— Заходьте, сер, — запросив він, відступаючи вбік.

— Пеппі у себе? — спитав я, жбурляючи капелюх на стіл червоного дерева.

— Містер Крюгер у себе, сер. І чекає на вас.

— Чудово, — самовпевнено кинув я, поправляючи краватку.

— Сподіваюся, з міс Брандт усе гаразд, сер? — поцікавився управитель дуже чемно. Обличчя його лишалося незворушним.

— Наскільки мені відомо, так. Але сучасні жінки такі мінливі. Краще сказати так: коли я бачив її востаннє, з нею все було гаразд.

На мить витримка зрадила управителя, і він метнув на мене похмурий погляд.

— Міс Брандт завжди дуже добра до мене, — сказав він, ніби виправдовуючи свою цікавість.

— Приємно це чути. Колись, як випаде вільна хвилина, повідаєте про своє інтимне життя. Воно, мабуть, сповнене палких пристрастей.

— Ви дуже люб'язні, сер.

Та в погляді його виразно читалося кровожерливе бажання випатрати люб'язного гостя. Він провів мене на другий поверх, до бібліотеки.

— Містер Крюгер не примусить вас довго чекати.

— Нехай не дуже чепуриться перед зустріччю. Шнурки прасувати не треба, і зуби чистити не обов'язково.

— Гаразд, сер.

Управитель нечутно вийшов і обережно причинив двері. Пеппі й справді не примусив довго себе чекати.

Він з'явився на порозі і втупив у мене свій просто-таки орлиний погляд. Я з сумом завважив, що сьогодні подобаюсь йому куди менше, ніж за першої нашої зустрічі.

— О, хто до нас прийшов! — проспівав я, милуючись його костюмом. — Який же ви стали денді!

Пеппі не підтримав мого тону. Його запитання було сухе й діловите.

— Де вона?

— Саме про це я й хотів запитати.

Початок непоганий. Лідію тут цінують. Он як розхвилювались і управитель, і сам господар.

Пеппі із свистом втягнув повітря крізь зціплені зуби. Він тримав себе в руках з видимим зусиллям.

— Я кажу про міс Брандт. Де вона?

— А я кажу про міс Шамвей. Слухайте, Пеппі. Будемо грати на рівних. Ви мені повертаєте Майру, а я вам — Лідію.

— Гаразд, — сказав він і раптом усміхнувся. — Шельма ви, Мілане, ось що я вам скажу, справжній шельма. — Він сів, добродушно позираючи на мене. — Ви ризикували розсердити мене. Проте, гадаю, є змога домовитись.

— Будемо сподіватись.

Поведінка Пеппі викликала у мене підозру.

— Ви не заподіяли їй нічого лихого? — У його голосі виразно вчувався неспокій.

Я не підпадаю під поганий вплив, отож до насильства не схильний. Чекаю ваших пропозицій.

Крюгер пильно розглядав свої нігті й мовчав.

— Ви гірко ображаєте своїми натяками невинну людину. Але ви не відповіли на моє запитання.

— Марно час гаємо. Мені потрібна Майра, вам — Лідія. Згодні зробити обмін?

— Якби Майра Шамвей була в мене, я б відповів «так». На жаль, вона втекла.

Я не вірив жодному його слову.

— Боюся, що Лідія теж утекла.

— Чи не заявити мені в поліцію? — У Пеппі нервово сіпнулася повіка.

Ну й облудник! Щоб Пеппі звернувся до поліції було так само вірогідно, як дружній візит кролика до удава.

— Чом би й ні, — погодився я, прикурюючи. — Це добра думка. Зателефонуйте до поліції. Вони залюбки до вас приїдуть.

— Припустімо, що ви знайдете міс Шамвей. Що далі? Її ж розшукує поліція!

— Я подумаю над тим, що робити далі, коли ви мені її повернете. Слухайте, Пеппі, я починаю втрачати терпець.

Відчинилися двері, і на порозі з'явилась… міс Брандт. Всередині у мене все обірвалось, одначе я спромігся усміхнутись до неї. Мені видимо не щастило.

— Привіт, голубонько! А ми щойно про вас балакали.

Вигляд вона мала страшенно розлючений.

Пеппі здивувався не менше від мене. Він узяв дівчину за руку і дивився так, ніби не вірив своїм очам.

— Що з тобою сталося?

Та вона відштовхнула шефа й порвалася просто до мене. Я застережливо підняв руку.

— Спокійно, кицю. Не напружуйтеся, а то лусне бюстгальтер. Згадайте, що ви дама, не поводьтесь, як вуличний хуліган.