Джеймс Чейз - Міс Шамвей і чорна магія

— Ну-ну! — пробурмотів Богль, люто викотивши очі. — Метка куріпочка! У Чікаго таких повно. Досить тільки притиснути таку, як вона починає репетувати, що її ґвалтують.

— Чоловіки притискають мене лише тоді, коли я сама цього хочу, містере…

— Сем Богль, — уривчасто кинув він, усе ще розгніваний.

— Гарне ім'я! Ваша матуся, отже, була місіс Богль?

— Само собою, хай йому біс!

— Ви самі винні, що приймаєте мене всерйоз, — лагідно зауважила дівчина. Тоді обернулася до Анселя. — Ну що ж, докторе дозвольте відрекомендувати вам мою найкращу подругу Майру Шамвей… Люба подруго, а це містер Богль.

— Геть схибнута! — мовив Богль і важко відкинувся в кріслі.

— Слухайте, Богль, — мовила вона суворо, — коли я сама падаю вам в обійми, це ще не означає, що ви маєте поводитись, як найпослідущий скнара. Запропонуйте мені що-небудь випити.

— Що вам замовити? — спитав розгублений Ансель.

— Зупинимось, мабуть, на віскі.

Ансель гукнув офіціанта і сказав дівчині:

— Тепер, коли ми познайомилися, ви, сподіваюсь, розповісте нам, що робите в цих краях?

Офіціант, що підійшов до них, як видно, вже знав Майру і приязно всміхнувся до неї.

Коли офіціант пішов, Майра відкрила срібний портсигар і закурила. Потім нахилилась і допитливо подивилася на обох чоловіків.

— Вас це справді цікавить? — запитала вона. — Гаразд, коли вже я скористалася вашою гостинністю, то розкрию свої маленькі секрети. Знайте, до вчорашнього дня я була спеціальною кореспонденткою «Чікаго ньюс». Мене щойно звільнили з роботи.

Офіціант приніс віскі. Всі троє почаркувались.

— За успіх, — запропонувала Майра. — Моя скромна особа не повинна цікавити таких чоловіків, як ви. Краще розкажіть, у чому суть вашого існування.

— Я знахар, — відповів Ансель, із задумливим виглядом соваючи склянку. — Багато років я віддав вивченню таємниці лікарських трав. Мені пощастило створити чимало чудодійних ліків. А Богль у мене за помічника.

— Ого! Це звучить фантастично! — у захваті вигукнула Майра, і Ансель аж здригнувся. — Що ж це за чудодійні ліки, коли не секрет?

— Ось, приміром, мої таблетки «Вірімен»… — нерішуче промовив Дон, дочувши у її голосі якийсь фальш. Але її захват видавався таким щирим, що він повів далі: — Якби ви бачили Богля до лікування, то не впізнали б його. Він був худим, кволим і геть пригніченим.

Вона повернулася до Богля і уважно оглянула його.

— Він, мабуть, вживав ваші таблетки жменями.

— А вам я міг би порекомендувати мої таблетки «Вінузін», — провадив Ансель. Він почухав перенісся і кинув побіжний погляд на Богля. — Саме вони принесли щастя дуже багатьом жінкам.

— Ви маєте на увазі, з погляду психології? — поцікавилась Майра.

— З погляду… чого? — здивувався Богль.

— І так, і ні, — відповів Ансель, не звертаючи на нього уваги. — Красиві лінії тіла ще ніколи не шкодили жодній жінці. Я завжди досягав дивовижних наслідків.

— Візьміть коробочку, рибонько, — запропонував Богль, нахиляючись до дівчини. — Справжній динаміт. І всього за два долари п'ятдесят центів.

Ансель вирішив нарешті втрутитись.

— Розумієш, Богль, те, що ти сказав, звучить нетактовно щодо міс Шамвей. Її лінії і так бездоганні.

— Не такі вже бездоганні, щоб їх не можна було поліпшити, — грубо зауважив Богль.

— Досі я не мала на що нарікати, — сухо мовила Майра.

— Треба дивитися вперед, — не вгавав Богль. — У наші дні найвродливіша жінка програє, якщо відстане від часу… Лише два долари, рибонько. Двадцять відсотків знижки за симпатичне личко.

— Ні, дякую. Мені ці таблетки ні до чого.

— Вам так здається, бо ви ще молода. Та настане день, коли доведеться дедалі густіше накладати штукатурку. І якщо ваш дружок помітить це, він швидко накиває п'ятами. Отоді ви й кинетеся нас розшукувати. Але нас уже не буде.

— Ваша настирливість починає діяти на нерви! — скипіла Майра, сердито глипнувши на Богля.

Бачачи гнів дівчини, Ансель поквапився втрутитись.

— Не варто більше набридати міс Шамвей. Ти ж бачиш, вона проти таблеток.

— Вони їй ще знадобляться! — наполягав Богль. — Мине час, і вона дякуватиме мені, як ота жінка з Вера-Круса, що спочатку сміялася мені в лице, а через місяць стала найвродливішою в Мексіці.

— Здаюся, — сказала Майра. — І, відкривши сумочку, вручила Боглеві два долари.

Той квапливо їх схопив. Це вперше він спробував продавати самостійно — і вийшло! Навіть Ансель не міг приховати задоволення.

Майра переводила погляд з одного на другого.