Джеймс Чейз - Міс Шамвей і чорна магія

— Дякую. А тепер мені пора…

— Ну що ж, — сказав я. — Починаю розшук лялечки з гучним прізвищем Шамвей. Ти маєш її фото?

Він дістав з портфеля фотокартку і кинув на стіл.

Якби загорілася кімната цієї дівулі, то довелося б гасити не пожежу, а пожежників, які побачили б таку красуню.

Поки я розглядав фото, Жуден, скориставшись із нагоди, тихенько вшився.

Перш ніж продовжити, хочу розповісти вам, як Майра Шамвей познайомилася з Доном Анселем і Семом Боглем. Оскільки при цій події я не був присутній, то викладу все так, як згодом розповіла вона сама.

Дон Ансель і Сем Богль сиділи у Лоренцелло. Ви, певно, знаєте цю невеличку кав'ярню, що сховалася за масивним кам'яним муром. Той внутрішній дворик являє собою чудовий взірець старомексіканського стилю — принаймні так говориться в туристичному довіднику. Той, хто приїздить до країни вперше, незмінно захоплюється типово мексіканським колоритом. Одне слово, куточок з усіх поглядів приємний.

Отож Дон Ансель і Сем Богль сиділи перед кухлями з теплим пивом. Раптом Богль підвів голову й помітив блондинку з пишним золотистим волоссям. Вона виникла зненацька з-позад купки торговців-індіанців. Та не встиг Богль до неї придивитись, як незнайомка зникла в юрбі.

— Семе, — суворо зауважив Дон, — скільки разів тобі повторювати, що жінки приносять нещастя!

— Мрія! — мовив Сем, важко підводячись і вдивляючись у сутінки. — Може, вона — жінка моєї мрії!

Дон відклав ножа та виделку. Це був маленький чоловічок з виснаженим обличчям та гривою нечесаного, навдивовижу безбарвного волосся.

— Не до речі розігрались твої гормони, — дорікнув він товаришеві. — На все свій час.

— Вічно ті самі повчання, — пробурмотів Богль і гидливо відсунув тарілку. — Годі викроїти часинку на те, що справді потрібно. Ми так ненадовго зупиняємось у кожному з цих бісових закутнів, що й познайомитися не встигаєш. Ото й маєш — самі мрії! — Він знову сів, відмахнувся від Анселя, який намагався щось заперечити, і провадив далі ще роздратованіш — Стомився я від цієї триклятої країни! Що нам заважає вскочити до першого-ліпшого поїзда і помчати в Чікаго?

— Ти ж знаєш, причини дуже поважні, — тихо відповів Ансель.

Богль нахмурився. Це був високий молодик могутньої будови. Куртка на ньому тріщала по швах. Колишній член банди Піта Верні, він порушив заборону й поїхав до Чікаго на нове «діло». На жаль, його план зазнав невдачі. Вночі, відбиваючись, він підстрелив двох полісменів. Довелося накивати п'ятами. Богль дістався до Мексіки, де відчув себе у відносній безпеці. Ось уже шість місяців він допомагав Донові Анселю продавати індіанцям шарлатанські бальзами і мазі.

Ансель і Богль, здавалось, аж ніяк не пасували один до одного. Вони існували немов у різних вимірах. Богль мріяв про легке життя, про туго набитий гаманець і жінок. Після жвавого Чікаго Мексіка наганяла на нього сум. І їжа, і пилюка, і спека — все це викликало в нього відразу. Невеличка колонія багатих англійців і американців була для нього недосяжна. Навіть віскі не смакувало. Він ненавидів Мексіку такою ж лютою ненавистю, як і поліцію.

Ансель, навпаки, знаходив утіху в усьому. Йому сприяло те, що всюди знаходилися простаки, які вірили в дієвість його ліків. Отож він ладен був жити де завгодно.

До зустрічі з Боглем у нього часто виникали конфлікти з пацієнтами, тож у деяких місцях він навіть не насмілювався з'являтись. Але в компанії з колишнім охоронцем Піта Верні йому вже не страшна була лють ошуканих хворих, і виникла можливість безбоязно з'являтись у тубільних кварталах, що зажили лихої слави. Побачивши величезні Боглеві кулаки й відчувши пронизливий погляд його маленьких очиць, найзапальніші сперечальники негайно вгамовувались.

Шість місяців вони кочували з міста в місто. Вранці розфасовували свої ліки. Вдень збували їх легковірним людям. Ансель був мозком, а Богль м'язами підприємства.

Богль встановлював тент і рундук. Богль вишиковував пляшечки і коробочки рівними рядами. Богль бив у барабан, щоб привернути увагу перехожих. Барабан був його ідеєю, він певною мірою підвищував суму виручки.

Ансель посмоктував стареньку люльку і лишався під тентом доти, доки чув голосний шепіт компаньйона: «Зібралася вже ціла банда!» Тоді велично виходив з-під тенту і силою свого красномовства буквально брав у полон приголомшену публіку.

Потім Богль демонстрував могутні біцепси, якими він нібито завдячував таблеткам «Вірімен» доктора Анселя — три долари за коробочку з п'ятдесятьма таблетками. Нарешті, можна було подивитися на зображення жінки-кістяка, потім на зображення тієї самої жінки, але вже у вигляді королеви краси. Ця метаморфоза, що примушувала завмирати серця індіанців, звісно, відбулася лише завдяки таблеткам «Вінузін» доктора Анселя — два долари п'ятдесят центів за коробочку з двадцятьма п'ятьма таблетками.