Джеймс Чейз - Міс Шамвей і чорна магія

Ансель і Богль віддавали перевагу Лоренцелло перед усіма іншими кав'ярнями міста. Там бувало досить мало американців, і після стомливої метушні центральних кварталів компаньйони проводили там спокійні вечори.

— Усі нишпорки давно про мене забули, — сказав Богль, переставляючи склянку. — Скоро вже рік. До того ж я правильно вчинив, стріляючи в тих мерзотників. Це було не вбивство, а проріджування лав поліції.

— Не мели дурниць, — повчально мовив Ансель. — У будь-якому разі нам там робити нічого. В Чікаго мої таблетки не потрібні.

Богль більше не слухав. Його очі так і вп'ялися в чарівну блондинку. Вона стояла біля входу до кав'ярні й озирала з висоти тераси патіо, наповнене людьми.

— Ні, ти глянь! — вигукнув він до Анселя. — Ти тільки подивись на неї!

— Справді дуже гарна. — В голосі Анселя звучав сумнів. — Надто гарна для тебе, мій хлопче. Коли такі, як вона, починають гладити тебе по голові, добряче пильнуй свого скальпа.

Ясне волосся дівчини, що спадало на плечі, в світлі ацетиленових світильників вилискувало міддю. На ній був білий костюм і блузка вишневого кольору.

— Найвродливіша дівчина в світі, і сама! — пробурмотів Богль хрипко. — Іди, запроси її, Доне, поки вона не підсіла до когось із тих поганих покручів!

І справді, два бездоганно вдягнені мексіканці уже пильно розглядали дівчину. Якийсь час вони тихо перемовлялися між собою, а тоді один з них підвівся. Богль рвучко повернувся до нього.

— Хвилинку, горобчику, — прогарчав він, дивлячись просто в очі мексіканцеві. — Залиш свої почуття при собі, як не хочеш копняка під зад. Я сам займуся цією мишкою! Отож краще не лізь, зрозумів?

Мексіканець кинув погляд на здоровила Богля й одразу ж скис. Ансель, побоюючись ускладнень, підвівся із заклопотаним виглядом.

— Спокійніше, — застеріг він. — Твоя запальність тебе занапастить.

— Клянуся, що переверну догори ногами весь шинок, якщо не приведеш сюди цю кралю!

Ансель знехотя скорився, побоюючись привернути увагу відвідувачів. Дівчина зустріла його привітною білозубою усмішкою.

— Панночко, — церемонно почав Ансель, — я дозволю собі спитати, чи не ждете ви когось? Тут не вельми підходяще місце для самотньої молодої дівчини.

— Ви кажете те саме, що й туристські проспекти, — сумовито відповіла вона, — але я відвідую цей заклад уже п'ять днів, і зі мною нічогісінько не сталося. Всі ці балачки, мабуть, звичайна вигадка.

— Насмілюся запропонувати вам згаяти час до побачення за нашим столиком.

— До побачення? Чому ви вважаєте, що я прийшла на побачення? Чи ви, дідусю, боїтеся за мене? Вважаєте, що я не здатна захистити себе?

У її заразливому грудному сміхові було щось таке зухвале, що збентежило навіть незворушного Дона Анселя.

— Перепрошую, — мовив він. — Я бачу, ви дуже сучасна дівчина. Мені лишається тільки побажати вам усього доброго.

— Навіщо ж так поспішати! Б'юсь об заклад, що ваш маленький приятель вмирає від бажання познайомитися зі мною… Чи в нього завжди така фізіономія?

З цими словами вона зійшла з тераси і попростувала до Богля. Ансель рушив за нею, знизуючи плечима. Що ж до Богля, то він був видимо приголомшений. Дівчина підійшла до їхнього столика, а він усе ще витріщався на неї, розтуливши рота.

— Можу запропонувати вам нитку з голкою, — сказала вона, спираючись на стіл тендітними засмаглими руками. Потім, помітивши його безтямний погляд і почувши розгублене «Що?», сіла й схрестила ноги. Поправила спідницю на колінах, обтягнутих шовком панчіх, і задумливо подивилася на Богля.

— Я сказала це тому, — пояснила вона, — що ви не встали. От і вирішила, що ви, мабуть, загубили ґудзика. Тепер я зрозуміла свою помилку. Ви можете ввести в оману тільки здаля. Поблизу не помилишся! Чікаго, та й годі. За кращих часів гралися в хлопавки, еге ж?

Богль знічено подивився на Анселя, якого ця ситуація вже почала потішати.

— Ти сам її вибрав, старий, — сказав Дон. — Урешті, це твоя ідея.

— Он як! Виходить, у нього бувають ідеї? А з першого погляду й не подумаєш. Хоча зовнішність у наші дні буває дуже оманлива.

— Еге, — видушив із себе геть знічений Ансель.

— Я б зарахувала вас до типів, у яких буває грижа, — провадила дівчина далі, анітрохи не бентежачись.

— Що вона хоче цим сказати? — розгублено простогнав Богль.

— Всього-на-всього те, що в період життя на деревах, за міоценової доби, людина, а точніше, предок людини, звівся на рівні. І водночас набув схильності до грижі. Мені цікаво знати, на якій стадії перебуваєте ви.