Джеймс Чейз - Міс Шамвей і чорна магія

— Навіщо забиватися так далеко? Залишмося тут. Довгими вечорами ви розповідатимете мені цікаві історії, а якщо я занудьгую, танцями розвієте мою меланхолію.

— Ото мені мрійник, — зауважила Майра, потягуючись. — Мене це не надихає.

— Боже мій, яка ви товстошкіра!

Вона розплющила очі й допила свою каву.

— Моя шкіра мене цілком влаштовує, вона міцна і без будь-якого ганджу. Я з нею ніколи не розлучаюсь.

— Шкода, коли так.

Виявилося, що сигарети в мене скінчились, і я потягся до її пачки.

— Як ви ставитеся до протилежної статі?

— У мене на це не лишається часу, — відповіла дівчина, подаючи мені сигарету.

— О, не можна себе так обмежувати. До речі, я знову забув ваше ім'я…

— Майра Шамвей, — засміялася вона.

Тим часом на площу виїхала вантажівка й різко загальмувала перед нами. З кабіни зіскочило двоє. Один був низенький і сухорлявий, другий — здоровенний молодик. Майра підвелася, потім знову сіла.

— Яка муха вас укусила? — поцікавився я, роздивляючись незнайомців, що рушили до веранди. — У нас, здається, будуть товариші. Американці, якщо не помиляюсь.

— З таким чуттям — пряма дорога в детективи, — пирхнула Майра.

Її поведінка мене збентежила.

— Ви їх знаєте? — спитав я, не розуміючи, чому її обличчя раптом зробилося лютим.

Вона мало не спопелила мене поглядом.

— Це мої найкращі друзі. — В її голосі вчулася гіркота. — Чудові люди.

Ті двоє ішли до нас мовчки, з видимо ворожими намірами.

— День добрий, — сказала Майра. — А я саме питала себе, чи не ви оце приїхали?

— Просто не віриться, — процідив здоровань.

— Познайомтеся — містер Росе Мілан. — Вона кивнула на мене. — Це — доктор Ансель. Погано вмитого добродія звуть Сем Богль.

— Сідайте, панове, — мовив я приязно.

Я ніяк не міг збагнути, чому в них такі похмурі обличчя.

Богль дихав так голосно, що було чути, певне, на другому боці площі. Він підступив до Майри.

— Та сядь ти, Бога ради, — попросила вона. — Мені важко задирати голову, щоб побачити твою фізіономію.

— Ти й своєї не впізнаєш, як не повернеш мені бабки.

— Удар під дихало, — мовила Майра, поглянувши на Анселя.

Той підібгав губи.

— Нічого забивати баки, — відрізав він. — Нам потрібні наші гроші, лялечко.

Я не знав, про що йдеться, але мені здалося, що двоє чоловіків проти однієї жінки — це вже занадто.

— Слухайте, ви, — сказав я їм. — Будьте чемніші або забирайтеся геть!

— Ти тільки послухай цього йолопа! — гримнув Богль, підходячи до мене. — Заткай свою пащеку, а то я відірву тобі лапу й заткну в горлянку!

Він замахнувся, але Ансель встиг перехопити його руку.

— Не квапся, Семе. Цілком можливо, що він не знає, в чому річ.

— Ти хочеш сказати, ще один попався на гачок? — спитав Богль, з підозрою дивлячись на мене.

— Чом би й ні? Цей хлопець видається мені цілком порядним.

Я подякував йому.

— Не знаю, про що ви говорите, та якщо зможу хоч чимось бути вам корисним, розраховуйте на мене. — Потім я звернувся до Майри, яка уважно слухала — Вам знайомі ці добродії?

— Ми познайомилися в кав'ярні, і наше знайомство тривало досить довго, щоб устигнути сказати одне одному «Привіт» і «До побачення».

— Ото наші грошики й сказали нам «До побачення», — похмуро кинув Богль.

Він тримався страшенно брутально, і я не міг цього стерпіти.

— Ви смієте звинувачувати цю дівчину в крадіжці? — скипів я.

Мені ледве вдалося підхопитись. Богль ринув до мене, мов лавина.

— Гаразд! — ревнув він, показуючи жовті від тютюну зуби. — Зараз я тобі все розтлумачу.

Якщо тверезо помислити, то я навряд чи міг би допомогти Майрі кулаками. Марна річ кидатися на типа, який удвічі більший від тебе. Я завжди був противником таких двобоїв.

— Ой, ой! — захрипів я. — Мене, здається, починає трясти!

— Що таке? — здивувався Богль, спостерігаючи, як я тіпаюсь і тупцяю на місці, високо підкидаючи коліна.

— Кепські мої справи, друже! — сказав я, а тоді, звертаючись до Майри, спитав — З вами теж таке трапляється?

— Ще б пак, щоразу, як надіну щось рожеве. Сама не своя роблюся від цього кольору.

Нерви в Богля не витримали. Він пожбурив капелюха на підлогу й вибухнув прокльонами.

— Заспокойтеся, Богль, — сказав Ансель. — Не варто так гарячкувати.

— Мої бабки! Мені потрібні мої бабки! — горлав Богль, підбиваючи ногою капелюха. — Під три чорти балачки! Коли я закінчу з цією кицькою, вона буде придатна тільки на смітник!

Ансель підійшов до столика.