Ю Несбьо - Син

Перше, що сталося, – це те, що біль щез. Як за помахом чарівної палички.

А потім сталося дещо інше.

Він, нарешті, зрозумів, про що повсякчас твердили наркомани. Кайф. Вільне падіння. Обійми. Невже все так просто? Невже весь цей час вона була на відстані однієї голки? Тому що зараз вона була тут, у своїй шовковій сукні, зі своїм блискучим чорним волоссям і мигдалеподібними очима. І її ніжний голос, її м’які вишневі губи шепотіли складні англійські слова. Йоганнес Холден заплющив очі і звалився на ліжко.

Її поцілунок.

Це все, чого він будь-коли хотів.

Маркус дивився телевізор.

Там знову говорили про людей, убитих упродовж останніх кількох тижнів. По телебаченню і по радіо весь час тільки й мови про це. Мама сказала йому, щоб не дивився так багато телевізор, бо від усього того його мучитимуть нічні жахи. Але жахи йому більше не снились. А тепер по телеку показували отого. І Маркус упізнав його. Він сидів за столом перед купою мікрофонів і відповідав на запитання. Маркус пригадав його завдяки отим його прямокутним окулярам без оправи. Маркус не знав, що це все означає чи як усе це скласти докупи. Він знав тільки, що той чоловік не прийде більше, щоб увімкнути опалення в жовтому будинку, бо будинок згорів.

О 6:35 ранку Беатріс Йонассен, реєстратор юридичної контори «Томте amp; Хьоре», насилу стримувала позіх і намагалася збагнути, кого їй нагадує жіночка в плащі, що стояла перед нею. Щось пов’язане з Одрі Хепберн. «Сніданок у Тіффані»?Жіночка також мала шовковий шарф на голові й темні окуляри, що посилювало асоціації з шістдесятими. Вона поставила на стіл торбинку, сказала, що це «для Хьоре, як було домовлено», і пішла.

За півгодини по тому сонячні промені відбились у вікнах червоного цегляного фасаду Ратуші Осло, перший пором пришвартувався в Акер-Брюгге, і пасажири з коси Несоден Сон і Дрьобак зійшли на берег, щоб добиратись, як завжди, на роботу. Передбачався черговий безхмарний день, але особлива свіжість повітря натякала, що навіть це літо не триватиме вічно. Двоє чоловіків ішли пліч-о-пліч уздовж набережної між пірсів, проминаючи ресторани з кріслами, ще перекинутими догори ніжками на столах, модні бутики, що не відчиняться ще зо дві години, вуличних торгівців, що розпаковували свій крам, готуючись до останньої атаки на туристів. Молодший з двох чоловіків був одягнений в елегантний, але м’ятий і забруднений сірий костюм. На старшому був картатий піджак, куплений на розпродажу в «Dressmann», і штани, що пасували до піджака тільки з точки зору ціни. Обидва чоловіки були в однакових темних окулярах, куплених двадцять хвилин тому на автозаправці, а в руках мали однакові портфелі.

Двоє чоловіків повернули у безлюдний провулок. Вони пройшли ще з півсотні метрів і спустились вузькими металевими сходами до скромних дверей ресторану, який, судячи з вивіски, мав спеціалізуватись на стравах з риби і морепродуктів. Літній чоловік спробував відчинити двері, але виявилося, що вони замкнені. Він постукав. По той бік дверей, в ілюмінаторі, вигулькнуло спотворене, наче в кривому дзеркалі, обличчя. Губи ворухнулися, але слова пролунали, наче з-під води:

– Тримайте руки так, щоб я бачив.

Вони зробили, як наказано, і двері відчинились.

Їх зустрів кремезний блондин. Ті двоє подивилися на пістолет, що він націлював на них.

– Радий знову зустрітись, – сказав літній чоловік у картатому піджаку і зсунув окуляри на чоло.

– Заходьте, – сказав білявий.

Вони увійшли, і двоє у чорних костюмах одразу почали їх обшукувати, а білявий недбало сперся на гардеробну стійку, не опускаючи, втім, зброю.

У літнього чоловіка забрали з кобури пістолет і передали білявому.

– Він чистий, – сказав тип у чорному костюмі, киваючи в бік молодого чоловіка, – але у нього пов’язка на поясі.

Білявий подивився на молодого чоловіка.

– То, значить, ти Караючий Будда? Ангел Пекла, так?

Молодий чоловік нічого не відповів. Білявий сплюнув на підлогу перед його блискучими чорними черевиками фірми «Vass».

– Кльова прикладка. Наче тобі хтось бісове розп’яття на лобі кресонув.

– Тобі теж.

Білявий насупився.

– Що в біса ти маєш на увазі, Будда?

– Хіба ти не відчуваєш?

Білявий зробив крок уперед і звівся навшпиньки, практично ніс до носа з гостем.

– Спокій, спокій, – втрутився літній чоловік.

– Стули пельку, дідок, – сказав білявий, відгортаючи край піджака і сорочки молодого чоловіка.