Ю Несбьо - Син

– Що?

– Вибач, я… Це може зачекати.

– Ти впевнений?

– Так, це… це не горить, – розсміявся Йоганнес. – Це може зачекати якусь годинку.

– А чотири години зачекає?

– Чотири години – легко.

Старий побачив, як голка занурилась у вену. Хлопець натиснув на шприц. Тиша і морок, здавалося, заповнили кімнату, як чорна вода. Йоганнес тихо вийшов і зачинив за собою двері.

Симон сидів, задерши ноги на стіл, з мобільним коло вуха, і розгойдувався на стільці. Їхня славетна трійця вдосконалила цей трюк до такої міри, що влаштовували спеціальні змагання, у яких перемагав той, хто спромігся балансувати найтриваліше.

– То цей американський лікар – він що, не схотів тобі сказати свій висновок? – спитав він, притишуючи голос, почасти тому, що не бачив підстав утаємничувати решту членів відділу розслідування вбивств у своє особисте життя, а почасти через те, що вони з дружиною завжди так розмовляли по телефону. М’яко, інтимно. Так, мовби вони були у ліжку, тримаючи одне одного в обіймах.

– Він скаже, – відповіла Ельзе. – Але не зараз. Він має спершу переглянути результати аналізів і тестів. Завтра я вже знатиму більше.

– Гаразд. Як ти почуваєшся?

– Добре.

– Як саме добре?

– Ти так не хвилюйся, коханий, – розсміялась вона. – Побачимось за обідом.

– Згода. А твоя сестра, вона?…

– Так, вона ще тут, зі мною, і відвезе мене додому. А ти не хвилюйся, і припиняймо шушукатись – ти на роботі!

Він закінчив розмову неохоче. Знову пригадав свій сон, у якому віддав їй свій зір.

– Старший інспекторе Хефасе?

Він подивився вгору. І ще вище. Перед його столом стояла висока жінка. Дуже висока. І худорлява. З-під спіднички стирчали тонкі, наче у лелеки, довжелезні циби.

– Я Карі Адель. Мені сказали, що я допомагатиму тобі. Я намагалась тебе знайти на місці злочину, але ти кудись зник.

Вона була до того ж ще й дуже молодою, скидалася більше на амбіційного банківського клерка, ніж на співробітника поліції. Симон відхилився на стільці ще далі назад.

– На місці злочину?

– У парку Куба.

– Звідки тобі відомо, що це місце злочину?

Він бачив, як вона зосередилась. Шукає гідний вихід. Але не знаходить.

– Імовірне місце злочину, – нарешті здобулась вона.

– А хто сказав, що мені потрібна допомога?

Вона кивнула великим пальцем назад і вгору, показуючи, звідки надійшло розпорядження.

– Але я думаю, що допомоги, насправді, потребую саме я. Я тут новачок.

– Щойно після навчання?

– Півтора року у відділі боротьби з наркотиками.

– Новачок. І вже прорвалась у відділ убивств? Вітаємо, Адель. Або тобі справді пощастило, або маєш високі зв’язки, або ти…

Він відкинувся в кріслі майже горизонтально, щоб намацати в кишені джинсів слоїк зі снусом.

– …жінка? – запропонувала вона завершення фрази.

– Я хотів сказати «здібна».

Вона зашарілась, і він прочитав досаду в її очах.

– То ти здібна? – запитав Симон, закладаючи порцію снусу під верхню губу.

– На своєму курсі – друга за результатами.

– І як довго плануєш затриматись у нашому відділі?

– Що ти маєш на увазі?

– Якщо наркотики тобі не припали до душі, чому ти думаєш, буцімто вбивства будуть тобі приємнішими?

Вона знову зосередилась на іншому. Симон натомість переконався, що він правий: вона одна з тих людей, що приходять на короткий час, перш ніж перескочити на вищі поверхи, влитись у вищі ланки. Кмітлива. Напевне, взагалі залишить поліцію. Як учинили оті розумники з відділу боротьби з економічною злочинністю. Пішли собі, здобувши навички, які їм були потрібні, а Симона покинули напризволяще. Поліція – не місце для яскравих, обдарованих і амбіційних, що прагнуть жити повноцінним життям.

– Я пішов з місця злочину, бо там нічого не вдасться знайти, – сказав Симон. – То скажи мені, з чого б ти сама почала?

– Я розпитала б його близьких, родичів, – промовила Карі Адель, очима шукаючи вільний стілець. – Простежила б усі його дії і пересування, перш ніж він потрапив у річку.

Вимова Карі Адель свідчила, що вона походить з центрального району Осло, де люди побоюються, що хибний акцент зробиться їхнім ганебним тавром.

– Браво, Адель. Близькі і родичі…

– …це його дружина. Що невдовзі мала стати «колишньою». Вона не так давно витурила його з дому. Я розмовляла з нею. Він тулився у притулку для наркоманів Іла… Ти не проти, якщо я сяду?

Здібна. Безперечно, здібна.

– Наразі, не маєш такої нагоди, – сказав Симон підводячись.