Ю Несбьо - Син

– Поклади руки на бильця, – сказав хлопець. – Я натисну клавішу на твоєму селекторі, і ти накажеш Інні піти в булочну по свіжу випічку. Зараз же.

Хлопець натиснув клавішу.

– Так? – почули вони послужливий голос Інни.

– Інно…

Мозок Франка відчайдушно шукав альтернативи.

– Так?

– Піди…

Пошуки Франка обірвалися, коли він побачив, як указівний палець хлопця напружився на спусковому гачку.

– Піди вниз, у булочну, і візьми мені свіжої випічки. Гаразд?

– Гаразд.

– Дякую, Інно.

Хлопець відпустив спусковий гачок, опустив пістолет, витяг скотч з кишені кітеля, обійшов крісло Франка ззаду і почав прикручувати його передпліччя скотчем до билець крісла. Потім за груди примотав його до спинки крісла, а ноги прикріпив скотчем до сидіння, стовпчика з пневматичним механізмом, і коліщаток. Тоді знову взяв пістолет. Дивна річ спала Франкові на думку, а саме: йому слід би відчувати набагато більший страх, ніж він насправді відчував. Хлопець убив Айнете Іверсен, Калле, Сильвестра, Хуґо Нестора. Хіба ж не зрозуміло, що на Франка теж чекає кінець? Можливо, різниця в тому, що тут він був у своєму безпечному кабінеті, у Статені, посеред буденного робочого ранку. А цей хлопець виріс у нього на очах, у його в’язниці, і – за винятком того єдиного випадку з Холденом – ніколи не виявляв схильності чи здатності до насильства.

Хлопець обнишпорив кишені Франка і витяг гаманець і ключі від машини.

– «Порш-каєн», – прочитав хлопець вголос на ключах від машини. – Чи не занадто дорогий автомобіль як на державного службовця?

– Чого тобі треба?

– Відповідей на три простих запитання. Якщо ти скажеш мені правду, я залишу тобі життя. Якщо ж ні – боюсь, я змушений буду вбити тебе.

Він вимовив це майже з жалем у голосі.

– Перше запитання: яка назва і номер рахунку, на який Нестор переводив тобі гроші за твої послуги?

Франк замислився. Ніхто нічого не знав про рахунок, він міг сказати все, що завгодно, вигадати реквізити, бо ніхто не зміг би такі дані заперечити. Франк відкрив був рота, але хлопець перебив його.

– На твоєму місці я добре подумав би, перш ніж говорити.

Франк подивився на дуло пістолета. Що він мав на увазі? Ніхто не міг підтвердити або спростувати існування рахунку. Ніхто, крім Нестора, який переводив на нього гроші. Франк закліпав очима. Може, хлопець витрусив з Нестора інформацію, перш ніж прикінчити його? Може, він його перевіряє?

– Рахунок оформлений на компанію, – сказав Франк. – «Dennis Limited», зареєстровану на Кайманових островах.

– А номер рахунку?

Хлопець витяг щось на зразок пожовклої візитної картки. Чи він записав на ній номер, який продиктував йому Нестор? Але навіть якщо хлопець блефує, що з того? Він не зможе зняти гроші, навіть якщо Франк дасть йому справжній номер рахунку. Франк почав швидко називати цифри.

– Поволі, – скомандував хлопець, дивлячись на візитну картку, – і вимовляй чіткіше.

Франк зробив, як йому наказано.

– Тоді залишаються тільки два запитання, – сказав хлопець, коли Франк закінчив. – Хто вбив мого батька? І хто був «кротом», який працював на Твілінґена?

Арілд Франк моргнув. Його тіло все збагнуло, і з кожної пори його зацебенів рясний піт. Тіло зрозуміло, що прийшов час злякатись по-справжньому. Хлопець знову поклав пістолет, але замість того витягнув ніж. Огидний кривий ніж, смертельне знаряддя Хуґо Нестора.

Франк заверещав…

– Тепер я зрозумів, – сказав Симон, ховаючи телефон у кишеню піджака і скеровуючи машину з тунелю на світло затоки Бйорвіка й Осло-фіорду.

– Зрозумів – що? – спитала Карі.

– Одна з нічних адміністраторів «Плази» щойно зателефонувала в поліцію і повідомила, що розшукуваний підозрюваний у вбивствах чоловік ночував в одному з апартаментів люкс їхнього готелю. Під ім’ям Фіделя Лая. І що після того, як із сусідніх номерів надійшли скарги про галас, у тому люксі було знайдено іншого чоловіка прикутим до унітаза. Той інший негайно пішов геть, щойно його звільнили. У готелі також перевірили камери на вході, і вони показали, як Лофтус заходить у товаристві Хуґо Нестора і того чоловіка, якого згодом знайшли коло унітаза в люксі.

– Ти ще не пояснив мені, що саме ти зрозумів.

– Еге, так. Звідки оті троє на Енерхаугата знали, що ми їдемо по їхню душу. Згідно з нічним журналом у готелі, звільнений з туалету в люксі чоловік залишив «Плазу» саме тоді, коли ми прибули за адресою, вказаною в sms. Він уже обдзвонив і застеріг усіх, що Нестора викрадено, і вони почали термінову евакуацію на випадок, що Нестор виказав їх. Вони знали, що сталося з Калле… Але саме тоді, коли вони лаштувалися від’їхати своїм фургоном, то побачили, що ми вже їх підстерігаємо. Тому вони вирішили зачекати, доки ми заберемось геть. Або увійдемо в будинок, щоб вони могли поїхати непоміченими.