Андрій Кокотюха - Таємне джерело

Мурахи перестали бігати. Князевич клацнув пальцями.

Готово. Є реальний вузол, краї якого можна шукати й тягнути за них. Є що розмотувати.

У двері знову постукали. Тепер сторож зайшов, не чекаючи на дозвіл, приніс чайник зі знайомим уже духмяним варивом. Хотів щось сказати чи просто поговорити, та Ігор жестом дав зрозуміти – зараз старий трошки заважає. Той, зовсім не образившись, налив ароматного відвару в кухоль, секунду подумав, залишив чайник на столі.

– Як ще захочете. Сніданок чекає, вам загріли.

– Спасибі. Зараз іду, Григоровичу. Пропав би без вас.

Коли Рогоза вийшов, Ігор узяв кухоль, погрів на ньому руки, відпив. Справді, сторож нині заварив свіжого. Треба буде, як повернеться, справді всерйоз підсісти на травичку. Фітотерапія, чи як це зветься…

Чи то від трав’яного чаю, чи від складеної нарешті картинки Князевичу стало враз дуже легко і спокійно. Цього стану не порушували навіть кілька серйозних, можна сказати – базових перешкод, котрі робили вузол, що його слід почати розв’язувати, міцнішим.

Старий шкільний сторож не вважає жодного з трьох справжніми жертвами. Поза сумнівами, про вибрики сексуально заклопотаної Новицької й такого самого комсомольського ватажка Боровчука знали або напевне дізналися на момент смерті всі, хто почав працювати зі справами. Випадок із відставним чекістом Лизгуновим – узагалі окрема історія. Нікого ветеран не ґвалтував, зате тих, із ким він довго і сумлінно боровся, тут, у цих краях, ворогами зовсім не вважають. Навпаки, якщо хтива інститутська викладачка й комсомолець-ґвалтівник мають конкретних ворогів, чиї прізвища відомі, то відставний офіцер держбезпеки, за ідеєю, мусить мати не лише ворогів у конкретному селі, а взагалі – ненависників у масштабах цілого регіону. Бабою Галею Дорош не обмежишся, бери ширше.

Хоча тут теж є підказка. Ігор відчув її, коли допив до половини: двоє з трьох не місцеві. Сюди, за диявольським планом невідомого або невідомих, їх треба було доставити. Непомітно.

Без машини не обійтися. Багажник – наймиліша річ, найзручніший та перевірений спосіб переміщення викрадених людей. З такими випадками знайомий кожен слідчий. А хто в Гайвороні має автомобіль? Таких небагато, значить, коло підозрюваних швидко звузиться. Хоча б Кудімов, фельдшер. Скривджений владою фаховий медик напевне мусить чудово знатися на отруйних речовинах…

Добре, тут є над чим подумати. Та все одно була ще одна річ, здатна перекреслити всю логіку й повернути Князевича туди, звідки все почалося.

Те, що з ним сталося вчора.

Нічні тіні, зачарований ліс.

Уночі в тутешніх лісах із людиною може трапитися те, чого ніколи не станеться вдень.

Не лише з людиною.

Жива вода здатна перетворитися на мертву.

Після вчорашнього Ігор на крок наблизився до того, щоб у це повірити…

Решта дня минула в клопотах.

Уже пополудні Князевич фактично окупував робоче місце лейтенанта Козуба. Коли заявився в офіційну сільську установу як був – спортивний костюм, кирзові чоботи та ще недоречніші куртка й картуз, лиш обережне ставлення до київської людини, посланця міністерства , змусило самого Поліщука й усіх, хто був у цей час на місці, сприйняти маскарад стримано. Ігор не мав жодного сумніву – щойно піде, язики засверблять одразу в усіх. Однак його й у Києві не надто обходили такі речі. Тут же й поготів.

Настрою, з яким приїхав, наче й не було. Князевич тепер остаточно переконався – не переконав себе, саме впевнився в правильності висновків і подальших дій. Звісно, в телефонній розмові, навіть коли розмовляєш із керівництвом, усього не скажеш. Давши дільничному змогу долучитися до зрушень у справі, Ігор розшукав телефоном своє київське начальство в його присутності, але обмежився загальними бадьорими фразами. По тому все ж таки попросив Козуба виділити йому окремий стіл, ручку й папір, кілька наступних годин мовчки сопів, пишучи попередній звіт, а далі, вже ближче до кінця робочого дня, розпорядився, щоб дали друкарську машинку та залишили самого. Рукопис, щедро покреслений, слід передрукувати.

З епістолярним жанром Князевич, на відміну від значної кількості колег, трошки дружив. Тож підозрював: уміння системно та грамотно, без зайвих речень, викладати думки й висновки на папері теж стало не останнім чинником, чому розбиратися з тутешньою чортівнею відрядили саме його. Проте вже давно, як не сказати – жодного разу, паперова частина слідчої роботи не захоплювала й не поглинала Ігоря ось так, просто з головою.