Андрій Кокотюха - Таємне джерело

– Помітив уже. Відчув, посмакував.

– Так я скоро. Урок саме почався, до дзвінка ще півгодини. Я тут дзвінки даю, – пояснив для чогось сторож, розвернувся і зник за своїми дверима.

Князевич, знов лишившися сам, зачинився, замислено зміряв кроками відстань від дверей до ліжка.

Десять.

Дурня якась.

Тим не менше пройшовся ще двічі від койки до дверей і назад, стягнув штани, перевдягнув труси, натягнув треники з лампасами, для чогось пострибав на місці. Затим повернувся до вікна, звідти було видно невеличкий сільський майдан. До сільради саме підходив дільничний, чимось дуже заклопотаний. Мабуть, тутешні, не менш важливі, ніж у приїжджого, справи.

Значить, баба Галя.

Галина Дорош.

Ігор схрестив руки на грудях. Тіло не подавало жодного сигналу, мурахи з дрижаками не турбували, отже, він або думає не в тому напрямку, або… або… або…

Вода. Повернімося до води.

Хоч би звідки взялася отрута, хай хто б її приготував, змусити жертву випити смертельно небезпечний напій, як уже напевне зрозумів Князевич, насправді досить просто. Для цього нічого не треба робити. Дати склянку води. Ну, не склянку, просто один попросив водички – інший дав. Пляшку, флягу, іншу посудину, куди можна набрати води саме з того джерела, до якого тут мало не кожен знає дорогу і підступи до якого нині суворо охороняються.

Знову ж таки – чому? Якби там справді знайшли токсини, його, Князевича, не посилали б сюди, до Гайворона, шукати іншу, не таку природну й усім зрозумілу, найпростішу причину смерті. Чому потрібен привід для порушення кримінальної справи, чому необхідно почати слідчі дії?

Та повернімося до води. Ігор раптом почав відчувати якусь тоненьку, непомітну ще ниточку. Рибалки називають це покльовкою, тепер слід обережно підсікати, відкинути зайві емоції, відсунути корисну, цікаву, та все ж таки – тепер непотрібну інформацію. Тілом таки пробігли знайомі мурашки.

Ну, ну, ну…

Є!

Не стримавшись, Ігор плеснув у долоні, балетним па розвернувся спиною до вікна, ступив до ліжка, сів. Дотягнувся до бляшанки з кількою, підкинув на руці, раз, другий, третій – так закріпляв усе, що несподівано для нього самого склалося в цілком очевидну картину. Просту і зрозумілу, яку міг побачити лише той, хто складе докупи три на позір не пов’язані між собою дрібні елементи.

Отрута, бісів аманітин. Джерельна вода. Чисті руки жертв.

Задачка насправді для шкільного підручника, задоволено посміхнувся Ігор. Токсин можна вивести з організму, якщо вжити заходів протягом доби, максимум двох, це він уже встановив. Жертва разом із водою отримувала, судячи з усього, доволі сильну концентрацію отрути. Проте цього все одно не вистачить, аби вбити на місці. Значить, людину просто треба тримати певний час десь подалі від медицини, не втручаючись і даючи токсину зробити свою справу. Ймовірно, жертва не докумекала, від чого це її так розібрало, і дістала ще хоча б одну дозу аманітину. Між зникненням кожного з трьох і знайденням трупа – якраз дві доби.

Князевич, не стримавшись, підкинув бляшанку так сильно, що та вдарилася в стелю й упала на ліжко. Притримав, щоб не скотилася на підлогу.

Жертва знала вбивцю.

Кожна.

Або хоча б настільки довіряла йому, що підпустила близько до себе, без жодного застереження пригостилася водою. Потім вбивця – той, хто дав воду, – десь утримував жертву потрібну кількість часу. Новицька, Лизгунов і Боровчук перебували там, де були приречені повільно вмирати і де їхні крики про допомогу ніхто не почув би. Причому руки-ноги кожного мусили лишатися вільними, без слідів мотузок, ланцюгів чи навіть кайданів на руках і ногах. Словом, на тілах – жодної ознаки насильства: це мало на меті показати природну мученицьку смерть.

Від мертвої води.

Ігор уявив, як Софія Новицька, доцент, викладач наукового комунізму, лежить десь у темряві, намагається бодай підвестися, спирається руками об підлогу чи об землю – залежно від того, на чому вона лежить. Люди завжди так чинять, коли намагаються встати. Іншого способу, ніж допомогти собі руками, природа для живої істоти не придумала. Тварини допомагають собі передніми лапами, люди – кінцівками.

Так чи інакше, від контакту з поверхнею, на якій лежиш, лишаються сліди.

Хорошому експертові цього досить, аби підказати, що це за місце і де воно може бути. Той, хто все це спланував, напевне трошки розбирається в таких речах. Через те руки кожної жертви старанно вимиті – з них змито не просто рештки землі чи пилу, а характерні сліди, здатні визначити місце утримання полонених.