Аґата Крісті - Смерть на Нілі

– Вона впевнена, що залишила його на туалетному столику.

– Та ні. Я бачив це на власні очі. Та вона дурепа. Як і кожна жінка, яка гордовито заходить у море в грудні, вдаючи, що вода тепла, бо в ту мить яскраво світить сонце. У будь-якому разі огрядним жінкам треба заборонити купатися: вони просто огидні у своїх купальних костюмах.

– Гадаю, мені слід відмовитися від купання, – пробурмотіла місіс Аллертон.

Тім голосно фиркнув.

– Тобі? Та ти втреш носа більшості молодих дівчат!

Місіс Аллертон зітхнула й сказала:

– Шкода, що тут так мало молоді.

Хлопець рішуче похитав головою.

– А мені – ні. Нам з тобою тут і без незнайомців добре.

– Ти хотів би, щоб Джоанна була тут.

– Ні, – його голос несподівано прозвучав твердо. – Тут ти цілком помиляєшся. З Джоанною цікаво та весело, але вона мені не надто подобається. Якби вона була поруч, то діяла б мені на нерви. Я радий, що її тут немає. Я б не переймався, якби більше її не побачив.

І ледь чутно додав:

– Існує тільки одна жінка у світі, яку я поважаю та обожнюю, і, гадаю, місіс Аллертон, вам чудово відомо, хто вона.

Материне обличчя почервоніло, і вона здавалася доволі збентеженою.

Тім говорив серйозно.

– У світі небагато справді вродливих жінок, і ти одна з них.

У квартирі з видом на Центральний парк у Нью-Йорку місіс Робсон вигукнула:

– Хіба це не чудово, Корнеліє! Ти найщасливіша дівчина!

У відповідь Корнелія Робсон зашарілася.

То була дебела незграбна дівчина з карими відданими очима.

– О, це буде неймовірно! – сказала вона вражено.

Стара міс ван Скайлер схвально кивнула головою, задоволена правильною реакцією бідної родички.

– Я завжди мріяла про подорож Європою, – зітхнула Корнелія. – Та навіть не сподівалася, що колись туди потраплю.

– Звичайно, міс Бауерз поїде зі мною, як завжди, – сказала міс ван Скайлер, – але для компаньйонки вона обмежена, дуже обмежена. Є багато дрібних справ, у яких Корнелія може мені допомогти.

– З радістю, кузино Марі, – із запалом кинула Корнелія.

– Гаразд, тоді домовилися, – мовила міс ван Скайлер. – Тепер біжи, пошукай Бауерз, любонько. Настав час для мого егг-нога [9] Солодкий напій на основі яєць і молока. .

Корнелія вийшла.

– Дорога моя Марі, я вам дуже вдячна, – озвалась місіс Робсон. – Знаєте, я гадаю, Корнелія дуже страждає через те, що не буває у світському товаристві. Це робить її якоюсь сумирною. Якби ж я могла собі дозволити возити її по різних місцях, але самі знаєте, як ми живемо після смерті Неда.

– Я дуже рада, що вона їде зі мною. Корнелія завжди була доброю і повороткою дівчиною, готовою виконувати вказівки, і вона не така егоїстична, як деяка теперішня молодь.

Місіс Робсон підвелася й поцілувала зморщене воскувате обличчя родички.

– Я довіку вам буду вдячна, – сказала жінка.

На сходах вона зустріла високу вправну жінку, яка несла склянку з жовтуватим пінним напоєм.

– Що ж, міс Бауерз, їдете до Європи?

– Так, місіс Робсон, а що?

– Така чудова поїздка!

– Так, гадаю, вона буде приємною.

– А ви раніше вже були за кордоном?

– О, так, місіс Робсон. Торік восени я була в Парижі з міс ван Скайлер. Але ще ніколи не була в Єгипті.

Місіс Робсон на мить завагалася.

– Сподіваюся, що не виникне… жодних проблем.

Проте міс Бауерз відповіла своїм звичним тоном:

– О, ні, місіс Робсон, я про це подбаю. Я завжди дуже пильна.

Але поки місіс Робсон повільно спускалася сходами, з її обличчя не сходила легка тінь.

У власному кабінеті в центрі міста містер Ендрю Пеннінґтон розбирав пошту. Раптом його рука стислася в кулак і гучно гепнула по столу. Обличчя чоловіка побуряковіло, а на чолі з’явилися дві великі жилки. Він натиснув кнопку дзвінка на своєму столі, і з швидкістю, гідною похвали, з’явилася елегантна стенографістка.

– Скажи містеру Рокфорду, хай підійде сюди.

– Так, містере Пеннінґтон.

Через кілька хвилин Стерндейл Рокфорд, партнер Пеннінґтона, увійшов у кабінет. Чоловіки були в дечому схожі: високі, худорляві, з волоссям, що почало сивіти, і гладко поголеними обличчями.

– Що трапилося, Пеннінґтоне?

Пеннінґтон глянув на нього з-під листа, який перечитував, і сказав:

– Ліннет одружилася…

– Що ?

– Ти почув, що я сказав! Ліннет Ріджвей одружилася !

– Як? Коли? Чому ми про це не чули?

Пеннінґтон подивився на календар на своєму столі.

– Коли вона писала цей лист, то ще не була одружена. Але зараз вже одружена. Це сталося вранці четвертого. Тобто сьогодні.