Аґата Крісті - Смерть на Нілі

Ліннет Дойл відскочила до скелі й зойкнула. Приємне обличчя Саймона Дойла раптово спотворив гнів. Він вийшов наперед, наче хотів ударити худеньку дівчину.

Кивнувши головою, мов пташка, вона вказала на незнайомця. Саймон повернувся й побачив Пуаро.

– Здоров, Жаклін. Ми не сподівалися побачити тебе тут, – неоковирно сказав він.

Його слова звучали дуже непереконливо.

Дівчина всміхнулася, блиснувши білими зубами.

– Справжній сюрприз? – запитала вона.

Потім, ледь кивнувши, почала підніматися стежкою.

Пуаро тактовно рушив у зворотному напрямку. Він встиг почути слова Ліннет Дойл:

– Саймоне, заради Бога! Саймоне, що нам робити?

Вечеря завершилася.

Терасу готелю «На бистрині» заливало м’яке світло. За маленькими столиками ще сиділа більшість гостей готелю.

Саймон і Ліннет Дойли з’явилися в супроводі високого й показного сивого чоловіка зі жвавим, чисто виголеним американським обличчям. Коли ця невеличка групка з’явилася на порозі, Тім Аллертон піднявся з крісла й підійшов до них.

– Упевнений, що ви мене не пригадуєте, – звернувся він ґречно до Ліннет, – та я троюрідний брат Джоанни Саутвуд.

– Звичайно, яка ж я дурна! Ви – Тім Аллертон. Це мій чоловік, – слабкий трепет у голосі… Гордість? Сором’язливість? – А це мій американський опікун, містер Пеннінґтон.

– Ви маєте познайомитися з моєю мамою, – сказав Тім.

Через кілька хвилин вони сіли разом за стіл, Ліннет опинилась у кутку, між Тімом і Пеннінґтоном, які розповідали щось, змагаючись за її увагу. Місіс Аллертон розмовляла із Саймоном Дойлом.

Двері відчинилися. Красива струнка фігура в кутку між двома чоловіками раптом напружилася. Та одразу ж заспокоїлася, коли з-за дверей на терасу вийшов невисокий чоловік.

– Ви тут не єдина знаменитість, дорогенька. Цей кумедний чоловічок – Еркюль Пуаро, – мовила місіс Аллертон.

Вона сказала це без злого умислу, через вроджений такт, щоб заповнити незручну паузу, але її слова, схоже, справили на Ліннет сильне враження.

– Еркюль Пуаро? Звичайно, я чула про нього…

Здавалося, вона занурилась у якісь роздуми. Обоє чоловіків поруч із нею одразу ж розгубилися.

Пуаро прямував у кінець тераси, коли його покликали.

– Сідайте, мсьє Пуаро. Який чудовий вечір!

Він прийняв запрошення.

– Mais oui, Madame [12] Так, мадам ( фр. ). , просто прекрасний.

Він ввічливо всміхнувся місіс Оттерборн, яка сиділа загорнута в чорний шифон і з таким смішним тюрбаном!

Місіс Оттерборн продовжувала говорити високим, скигливим голосом:

– Тут чимало знаменитостей, еге ж? Сподіваюся, скоро про це напишуть у газетах. Знамениті красуні, відомі письменниці…

Вона розсміялася з награною скромністю.

Пуаро радше відчув, а не побачив, як похмура й насуплена дівчина навпроти нього пересмикнулась і ще щільніше стиснула губи.

– Ви пишете зараз роман, мадам? – запитав він.

Місіс Оттерборн знову неприродно хихикнула:

– Я стаю страшенно ледача. Мені таки треба попрацювати. Мої читачі стають надзвичайно нетерплячі, як і мій видавець, бідолаха. Пише листи з благаннями! І навіть шле телеграми!

Пуаро відчув, що дівчина в темряві знову засовалася.

– Зізнаюся вам, мсьє Пуаро, що я тут частково через місцевий колорит. «Сніг у пустелі» – це назва моєї нової книжки. Сильно… Наводить на роздуми. Сніг у пустелі… тане з першим жагучим подихом пристрасті.

Розалі встала, щось пробурмотіла й зникла в темряві саду.

– Треба бути сильним, – продовжила місіс Оттерборн, енергійно трясучи тюрбаном. – Мої книги не кожному по зубах. Їх можуть навіть заборонити в бібліотеках, але байдуже! Я пишу правду. Так, секс! Мсьє Пуаро, чому всі бояться сексу? Це ж рушійна сила Всесвіту! Ви читали мої книжки?

– На жаль, ні, мадам! Розумієте, я рідко читаю книжки. Моя професія…

– Мушу подарувати вам примірник «Під фіговим деревом», – твердо наполягла місіс Оттерборн. – Думаю, ви визнаєте його значущість. Роман відвертий, але правдивий!

– Дуже приємно, мадам. Із задоволенням прочитаю.

Місіс Оттерборн на якийсь час замовкла. Вона нервово крутила довге намисто, двічі обмотане навколо шиї. Жінка похапцем зиркала в різні боки.

– Може, я збігаю та принесу вам книжку.

– О, мадам, благаю, не хвилюйтеся. Пізніше…

– Ні, ні. Це не проблема, – вона встала. – Я хотіла б вам показати…

– Що там, мамо?

Раптом біля неї з’явилася Розалі.

– Нічого, люба. Я просто хотіла принести мсьє Пуаро книжку.