Тесс Ґеррітсен - Хранителі смерті

– Я цього не чекала, – сказала Мора й дістала з порожнини якусь приправу.

– Схоже на зірочку анісу, – зауважила Джейн.

– Нетрадиційно, я так розумію?

– Традиційною була б мирра, – відповіла Пульчілло. – Розплавлена смола. Вона маскувала сморід і сприяла затвердінню тіла.

– Мирру непросто знайти у великій кількості, – додав Робінсон. – Це може пояснити використання інших прянощів.

– Інші вони чи ні, а тіло добре збереглося.

Мора дістала з черевної порожнини згортки тканини, поклала у миску для подальшого огляду. Дивлячись у порожнину, сказала:

– Тут усе геть сухе. І немає запаху гниття.

– То як ви встановите причину смерті, якщо органів немає? – спитав Фрост.

– Я поки що й не можу цього зробити.

Він подивився на знімок сканування на негатоскопі.

– А з головою що? Мозку там немає.

– Череп цілий. Не бачу тріщин.

Джейн дивилася на рот померлої, на грубі шви, які тримали губи докупи, і здригнулася від думки про голку, яка пробиває ніжну плоть. «Сподіваюся, це було зроблено після смерті. Коли вона вже нічого не відчувала». І розвернулася до негатоскопа.

– А ця яскрава штука? – спитала, примружившись. – Схоже, це у роті.

– У неї в роті є два металеві утовщення, – сказала Мора. – Одне схоже на пломбу. Але є щось у ротовій порожнині – значно більшого розміру. Це може пояснити, для чого їй зашили рота: щоб ця річ не випала.

Докторка взяла ножиці.

Шовний матеріал виявився не простою ниткою, а шкіряним шнуром, висохлим і майже скам’янілим. Навіть коли Мора його розрізала, вуста залишалися стуленими, наче примерзли, перетворивши рот на вузьку щілину, яку треба було розкривати силою.

Мора просунула між губами кінчик гемостатичного затискача і почала м’яко розширювати отвір. Метал шкрябнув по зубах, щелепний суглоб раптом голосно тріснув, і Джейн скривилася, дивлячись на те, як відпадає нижня щелепа. Вона провисла, відкриваючи досконало рівні зуби – будь-який сучасний ортодонт пишався б можливістю назвати їх своєю роботою.

– Подивимося, що у неї в роті, – сказала Мора.

Потягнувшись усередину затискачем, вона дістала довгасту золоту монету і поклала її у сталеву тацю. Монета м’яко дзенькнула. Присутні зачаровано витріщилися на неї.

Раптом Джейн розреготалася.

– У когось тут точно хворе почуття гумору.

На золоті були вибиті англійські слова:

Я БУВ У ПІРАМІДАХ

КАЇР, ЄГИПЕТ

Мора перевернула монету. З іншого боку були вибиті три символи: сова, долоня й зігнута рука.

– Це картуш, – сказав Робінсон. – Особиста печатка. Такі сувеніри продають по всьому Єгипту. Кажете ювеліру своє ім’я, він перекладає його ієрогліфами і наносить на монету просто перед вами.

– Що значать ці символи? – запитав Фрост. – Я бачу сову. Це ж, наче, знак мудрості?

– Ні, ці ієрогліфи читаються не як ідеограми, – відповів Робінсон.

– Що таке ідеограма?

– Символ, який представляє саме те, що на ньому зображено. Наприклад, людина, яка біжить, значитиме слово «біг». Або двоє людей, які б’ються, позначатимуть «війну».

– А тут не так?

– Ні, ці символи – фонограми. Вони позначають звуки, наче своя абетка.

– Що ж тут написано?

– Це не моя сфера. Джозефіна може прочитати. – Він розвернувся до колеги і спохмурнів. – З тобою все гаразд?

Молода жінка пополотніла, не гірше за тіла, які зазвичай опинялися на столі моргу. Вона дивилася на картуш так, наче у цих символах зачаївся нечуваний жах.

– Докторко Пульчілло? – звернувся до неї Фрост.

Вона різко підвела до нього очі, наче налякана звуком власного прізвища. Пробелькотіла:

– Усе гаразд.

– Ці ієрогліфи, можете їх прочитати? – спитала Джейн.

Жінка опустила погляд до картуша.

– Сова… Сова позначає наш звук «м». Маленька долоня під нею звучатиме як «д».

– А рука?

Пульчілло сковтнула.

– Це вимовляється як подовжене «а».

– М-д-а? Що це за ім’я таке?

– Може, Медея? – припустив Робінсон. – Мені так здається.

– Медея? – повторив Фрост. – Це ж про неї є грецька трагедія?

– Це оповідь про помсту, – сказав археолог. – За міфом, Медея покохала Язона з аргонавтів, у них було двоє синів. Коли Язон покинув її заради іншої жінки, Медея помстилася, вбивши власних синів та свою суперницю. Все заради помсти.

– І що сталося з Медеєю? – спитала Джейн.

– Є різні варіанти, але у всіх вона тікає.

– Убивши власних дітей? – Джейн похитала головою. – Якщо вона на волі, це паршиве закінчення.

– Можливо, в цьому вся суть історії: деякі люди, вчинивши зло, так і не отримують по заслузі.