Всеволод Нестайко - «Барабашка» ховається під землею

Здесь есть возможность читать онлайн «Всеволод Нестайко - «Барабашка» ховається під землею» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2010, ISBN: 2010, Издательство: Країна мрій, Жанр: Детские остросюжетные, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

«Барабашка» ховається під землею: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги ««Барабашка» ховається під землею»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Женя Кисіль і Вітасик Дорошенко, звичайні київські школярі, ніколи не думали, не гадали, що їм доведеться розплутувати загадкові злочини з присмаком містики. Проте хіба можна лишатися осторонь, коли поруч коїться неймовірний детектив? І коли допомоги потребують капітани міліції?..
Захоплива повість відомого дитячого письменника Всеволода Нестайка запрошує юного читача приєднатися до карколомних пригод, взяти участь у розслідуванні й опинитися віч-на-віч із загадками, пояснення яких іще не знає сучасна наука.
Для дітей середнього шкільного віку.
Ілюстратор Ю. Радіч-Демидьонок

«Барабашка» ховається під землею — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу ««Барабашка» ховається під землею», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Останні три були не лише словами. Ім’я «Марина Дмитрівна» стало у сім’ї дорогим (у буквальному розумінні) і звучало святково.

Коли дзвонила дідусеві Марина Дмитрівна з ВААПу, дідусь червонів, як дитина, і радісно перепитував:

— Скільки-скільки?! Що ви кажете! Ну-у! З мене могорич!

Тата у цей час якраз підвищили на роботі. Він тепер став заступником директора з постачання. І от одного вечора відбулася історична розмова.

— Васю! — урочисто сказав татові дідусь. — Час уже мати свій шматок землі. Щоб вирощувати для Женчика якусь цибулинку, картоплину, морквину без радіації та нуклідів. Я вчора був ув одному селі, сімдесят кілометрів від міста, роблю нарис про голову сільради. Розговорилися. Він мене питає: «У вас дача є?» — «Ні, — кажу, — нема поки що». — «То що ви за журналіст, та ще й драматург! У мене в селі уже сорок один дачник. Ану ходімо!» Повів він мене. Показує. Розвалюха. Дах провалився, стеля впала. Але місце — казка! На пагорбі. Внизу луг, річечка. За нею ліс. Простір. Я стільки неба ніде, здається, не бачив. Вишневий садок, всього кілька дерев, правда. Сарай без покрівлі, всередині акації ростуть. Та й у дворі акації. Бур’янище, будяки, дереза, бузина — джунглі. Кропива — вище голови. «Десять років, — каже, — ніхто не живе. В сільради на балансі. Тримали спершу для одного високопосадовця. Того зняли. Тоді для другого, той в іншому місці побудувався. Купуйте. Майже даром. Знесете, побудуєтесь. Як у раю житимете…». Я як глянув — закохався у те місце з першого погляду. Васю! Давай будуватися. Га? Мої гроші, твої зв’язки, ділові контакти, енергія…

— А мої сльози і в тюрму передачі?! Ні! — вигукнула мама.

— Ти що, дочко?! Жодного порушення закону! Все офіційно, на кожен гвіздок — документ, квитанція. Але без контактів, без ділових зв’язків я не потягну.

Довга була розмова. Мама й бабуся вагалися, відраджували. (І справді, скільки надій було на ті несподівані дідові гроші!)

А дід уже малював натхненні картини: він сидить на балконі нового будинку, замріяно озирає мальовничий краєвид, пише наступну п’єсу. А в саду тато дерева підрізує, а мама на городі з сапкою. А бабуся біля плити порається, щось у неї на пательні шкварчить запаморочливо смачнюче. А Жені з Вітасиком і не видно — ген-ген до річки побігли.

Тато теж запалився. Він хоч і не писав п’єс, але був із характером.

У себе на роботі він весь час вирішував питання. Інші начальники не вирішували, люди йшли до нього, і він вирішував. І його за це всі поважали. Так він завжди говорив мамі, яка тільки підсміювалася, бо вдома всі питання вирішувала теща.

— Будемо будуватись! — несподівано твердо сказав тато, вислухавши всі міркування дружини (тобто мами) і тещі (тобто бабусі).

Женя збагнув, що цього разу тато таки «вирішив питання».

І ви ж розумієте, що Женя підтримав не маму і бабусю, а дідуся й тата. Бо ж які можуть бути вагання, коли йдеться про будинок у селі, поряд із лісом, лугом і річкою? Де роздолля й небо, якого нема ніде! І краєвид, що аж очі вбирає (дідусеві слова)!

Отож з рахунком три-два чоловіча фракція перемогла жіночу.

Зрозумівши, що нічого не поробиш, жіноча фракція одразу переорієнтувалася й почала сперечатися з приводу майбутнього проекту (кімнат мусить бути п’ять, а не три, щоб не сиділи один в одного на голові, і кухня з окремим входом, щоб увесь чад не йшов у хату, і…), але то вже деталі.

Головне — питання про будівництво дачі було вирішено.

Розділ III

Перша розмова з Ірою Іващенко. Гугнявий

Наречена Жори Лук’яненка щось приховувала. Знала, та не говорила. Це капітан Горбатюк відчув одразу.

Перш ніж зустрітися, капітан вирішив попитати про неї, дізнатися якомога більше. Він добре знав, як багато важить перша зустріч, яка забезпечує ступінь довіри, щирості, відвертості.

Ірина Іващенко була, як то кажуть, з інтелігентної, літературно-мистецької родини. Батько її — театральний художник, щоправда, не провідний, але досить відомий у театральних колах. Мати — бібліотекар. Окрім Ірини, в сім’ї було ще двоє дітей, молодших за неї, брат і сестра, школярі, семикласник і третьокласниця.

Ірина працювала лаборантом на кафедрі української літератури педінституту. Й училася там-таки на другому курсі вечірнього. Причому вступила не відразу, три роки поспіль складала іспити, поки не домоглася свого. Отже, інтереси, запити її були цілком певні.

Що ж зв’язувало цю «філологічну» дівчину з комерсантом, колишнім дитбудинківцем із неповною середньою освітою, явно нелітературних зацікавлень? Попри всі позитивні відгуки про Жору Лук’яненка, виявилося, що біографія його мала деякі не дуже світлі сторінки, й оточення певний час було не бездоганним.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на ««Барабашка» ховається під землею»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на ««Барабашка» ховається під землею» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге ««Барабашка» ховається під землею»

Обсуждение, отзывы о книге ««Барабашка» ховається під землею» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x