Всеволод Нестайко - «Барабашка» ховається під землею

— Та хоч молочка по кухлику випийте! Чого це натщесерце у дорогу вирушати? Не положено. Ану, лізьте у льох скоренько! — наказала баба Секлета.

Тато перезирнувся з дідом. Мабуть, в обох майнула одна й та сама думка.

— Давай! Лізь! — кивнув дідусь.

Коли тато виліз із льоху, на нього боляче було дивитися — такий розгублений і нещасний був у нього вигляд.

— Що?! Нема?! — вигукнув дідусь.

— Нема! — ледве вимовив тато.

— Я розпитав по своїх каналах — під прізвиськом Мадам Дисконт жодної перекупки, скупниці краденого у нашому місті не зафіксовано В усякому разі ніхто такого прізвиська не чув.

— Це ще не значить, що нема. Відсутність інформації ще не доводить відсутності суб’єкта.

Капітан Попенко скривився:

— Стьопо, ти мене ображаєш. Мої клієнти знають усіх (повторюю — всіх!) більш-менш професійних скупників краденого. Дешевий товар береться не з повітря — він спершу повинен десь зникнути. А Мадам Дисконт, як було сказано, може дістати все — і зовсім дешево… Отже, вона мусить бути зв’язана з моїми клієнтами.

— Логіка є. Але… Невже Вася мені збрехав, вигадав неіснуючу Мадам Дисконт?

— Не думаю. Що це йому дає? Людина, яка не відчуває своєї вини, має «залізне» алібі, ніколи не стане брехати. Бо брехня завжди може підвести, ускладнити становище.

— Тоді треба вважати, що Вася Забарило причетний до справи і хоче заплутати слідство, спрямувати його не в той бік.

— І це не виключено. Але давай подумаємо — що дає вигадана постать старої перекупки?

— Стривай! Якщо Мадам Дисконт справді існує, Іра Іващенко може про неї знати. Кому-кому, а нареченій Жора міг щось купувати через ту Мадам.

— Молодець, пане Горбатюк! Професор Китайгородський мав рацію — ви маєте хист до криміналістики. Здавалося б, елементарне міркування, лежить на поверхні, а мені якось не одразу спало на думку. Дійте, Степане Івановичу!

…У приймальній комісії було, як завжди, багатолюддя і штовханина.

Оскільки капітана Горбатюка цікавило тільки оце одне конкретне питання, він вирішив не чекати кінця робочого дня і поговорити з дівчиною не відкладаючи.

Ірина зустрілася з ним очима і завмерла.

Були в її погляді і чекання, і надія, і страх.

— Можна вас на хвилиночку? — тихо спитав він, підійшовши до столу.

— Так, так, — хвилюючись, сказала вона.

Вони вийшли в коридор і підійшли до вікна.

— Ну що?! Що?! — тремтячим голосом спитала вона.

— Поки що нічого конкретного, — сказав капітан якомога спокійніше. — Просто мене цікавить одне невеличке питаннячко. Скажіть, ви чули коли-небудь від Жори про Мадам Дисконт?

— А що? Вона під підозрою? Так?

— Значить, чули. Хто вона? Адресу, телефон можете сказати?

Дівчина розгублено здвигнула плечима:

— Ні-ні. Не знаю.

— А де хоч вона живе? В якому районі? Описати її можете?

— Ні. Я ніколи її не бачила.

— Але ж ви знаєте про неї? Що ви про неї знаєте?

— Що вона може дістати різні потрібні речі. За смішні гроші… А що, що вона зробила? Чому ви про неї питаєте?

— У Жори були коли-небудь конфлікти з нею?

— Конфлікти? По-моєму, ні. Навпаки Жора казав, що вона добре до нього ставиться. Але… чогось не захотів мене з нею знайомити… А що сталося? Що таке?

— А чого він не захотів вас знайомити?

— Сказав: «Навіщо вона тобі? Ти людина зовсім іншого середовища. Вона буде тебе шокувати. Є люди, знайомство з якими не прикрашає».

— Але ж сам він підтримував з нею зв’язки…

— Ну… це його давня знайома.

— Ще з тих часів, коли він перебував не в дуже вишуканому товаристві?

— Мабуть. А що все-таки… — вона вже вкотре вичікувально глянула на капітана.

— Справа в тому, що Мадам Дисконт бачили в машині Лук’яненка напередодні його зникнення, чотирнадцятого числа.

— І все?

— І все. Але цього досить, щоб у ситуації, що склалася, зацікавитися Мадам Дисконт.

— Боюся, що ця версія не дасть очікуваних результатів.

— Чому?

— Мабуть, Жора зустрівся з нею, щоб купити мені якийсь подарунок. Через два дні був мій день народження.

— Можливо. Але я все одно хотів би її розшукати. Тим більше що це його знайома з тих часів. Скажіть, а де Жора записував телефони? У записнику чи вдома у нього була телефонна книжка?

— І в записнику, і книжка, здається, вдома є… Червона така.

— Я міг би зазирнути в неї?

— Авжеж. Ви ж знаєте, ключ у сусідів. Ваш товариш уже оглядав кімнату.