Андрій Кокотюха: Таємниця підводного човна

Пара горил вибралися на волю відразу. До Галки вони або за цей короткий час встигли звикнути, або зрозуміли, що дівча — їм не ворог, тим більше, якщо дружить з таким компанійським страусом. А ось до адмірала, Кашкета й усієї команди у цих тварин напевне було ставлення інакше: щойно відчувши волю, горили кинулися в різні боки, ревінням лякаючи всіх, хто був на палубі.

Поки горили разом з Футболом брали палубу під свій контроль, Галка відчиняла наступні клітки. На волю вибралися ведмежата, двоє молодих вовків, приєдналася до цибатого героя й захоплена його подвигами страусиха. Трохи подумавши, Галка випустила барана з вівцею, і круторогий тут-таки пригас до борту Кашкета, що намагався хоч якось перейти в контрнаступ. Але крокодилів та інших мешканців плавучого звіринця дівчина вирішила поки не випускати — не знала, що з цього може вийти.

Тим часом страус стовбичив над переможеним адміралом, загрозливо клацаючи дзьобом. Мудрий птах розумів о цього досить. Та про всяк випадок нагадував: як будуть якісь спроби опиратися, то легко можна, і навіть треба, отримати ще порційку балабухів.

— Командуйте повний назад, пане адмірал! — закричала Галка. — Командуйте, бо гірше буде! Крокодилів випущу!

— Вона зробить! — волав притиснутий до борта Кашкет. — Зробить, зробить, ви ж бачите! Давайте команду, пожалуста!

На кораблі зчинилася справжня паніка. Мабуть, щось таке відбувалося під час великого потопу, коли Ной для порятунку життя на Землі почав будувати свій ковчег.

— Я не чую! Віддайте наказ, пане адмірал! — крикнула Галка на всю силу легенів.

Клацнув загрозливо дзьобом Футбол.

— Повний назад! — вигукнув адмірал Союзов. — Машина стоп! Стоп машина! Відбій бойової тривоги! Повний назад! Повний-повний назад!

Спинився корабель.

Навіть дуже різко — наказ адмірала виявився для команди справжньою несподіванкою. Палубу труснуло. Галка з незвички ледь втрималася на ногах. Встояла тільки тому, що в останній момент ухопилася двома руками за грати найближчої порожньої клітки. Звірям же — хоч би що. Розігнавши людей, горили, ведмеді, вовки, баран з вівцею та страуси цілковито заволоділи центральною частиною палуби військового судна, хоча й зовсім не усвідомили, яку важливу місію виконали щойно.

Кашкетові таки вдалося під час раптової зупинки «Ковчега» вибратися рачки уздовж палубного борту подалі від баранячих рогів. Та Футбол, хоч би який був радий бачити свою родичку на свободі, все одно не відпускав від себе військовополоненого — адмірала Союзова. Щоразу грізно наближався до ворога, коли той намагався кудись відповзти. Сам же Союзов мав вигляд далеко не загрозливий, це вже не був суворий морський вовк, бо на борту були вовки значно вправніші й напевне суворіші. Адмірал Союзов лежав на палубі жалюгідний, з ненавистю дивився на звичайного африканського птаха, від якого зазнав такої нищівної поразки. До того ж — фактично на очах не просто своїх підлеглих, а й худенького й слабкого з вигляду дівчиська з кумедними кісками.

— Чого тобі ще треба? — прохрипів він. — Чого вам усім ще треба, кажи? Ти тут єдина можеш говорити.

— Можу, — легко погодилася Галка, тримаючись за грати. — Але не надто хочеться, пане адмірале. Мені здається, що тут незабаром будуть люди, які говоритимуть з вами охочіше. Та й ви не матимете права мовчати.

— У мене завжди буде таке право! — огризнувся адмірал. — Що ти розумієш? Про яких людей кажеш?

— А он туди гляньте, — Галка кивнула кудись йому за спину. — Нічого, не бійтеся, Футбик не зачепить, поки ви смирний.

Обіперся адмірал руками об палубу, підвівся трохи, мов побитий пес, зиркнув туди, куди дівчина показала. І побачив у той момент, коли «Ковчег» розвертався: просто перед ними, з того боку, звідки вони трошки більше години тому вийшли, стрімко наближалися два великих військових вертольоти. Йшла пара розгорнуто, злагоджено, аби взяти корабель-порушник згори в лещата. Гойднулася палуба ще раз — і тепер роздивився Союзов, що й з моря його наздоганяють — на перехват іде прикордонне судно.

— Звідки вони всі тут взялися? — буркнув він.

— Звідки саме — не знаю, — пояснила Галка. — Але поки ви займалися своїми справами, я послала повідомлення на номер тата нашого з Футбиком друга — Ланового-старшого. Це в нас такий зв'язковий телефон. Просто й коротко дала зрозуміти: ми в біді, крейсер «Ковчег». Ось і все, на більше часу не вистачало.