Андрій Кокотюха: Таємниця підводного човна

— Значить, — адмірал аж задихнувся від люті, остаточно прозрівши, — ти гралася зі мною. Та і чого тільки зі мною? Ти з усіма нами гралася з самого початку? Це в тебе хід такий був? Для того й проникла на борт?

— Так точно, пане адмірале Союзові — Галка блазнювато відсалютувала, а Футбол, підтримуючи подругу, клацнув дзьобом і підстрибнув, давши зрозуміти полоненому: все, мовляв, під контролем.

— Хіба повідомлення не можна було послати з берега, раз ти вже задумала нас зрадити?

— Ну, давайте з самого початку, — і дівчина відпустила від клітки одну руку, бо корабель уже не так хитало, загнула вказівного пальця. — Зрадив усіх Павло, продався вам за бінокль і човен. Я ж нікого не зраджувала. Робила те, що мусила. Тепер, — вона загнула середнього пальця, — якби я лишилася на березі, то ніяк не змогла б попередити наших. Попередити Данилового тата? Подзвонити, все йому розказати? Це буде довше, ніж ваш корабель перехопить «Рибку» й заволодіє скарбом із «Сома». Так, у всякому разі, мені здалося. Тому, — загнувся безіменний палець, — я сама влаштувала вам пастку. Точніше, дала приманку, на яку ви клюнули, — свого друга птаха, на якого ви аж облизувалися. Вибач, Футбику, я тебе використала.

Не відомо, чи зрозумів Футбол точний зміст її слів чи ні, та все одно приятелька говорила до нього, і він у відповідь дружньо клацнув дзьобом.

— Троянський кінь, — вичавив із себе Союзов. — Точніше, троянський страус.

— Так, я читала цю давньогрецьку легенду. Як воїни-данайці подарували своїм обложеним у Трої ворогам дерев’яного коня. Всередині цього коня сиділи озброєні воїни. Коли місто поснуло, хитруни вибралися з дерев’яного коня назовні і вдарили з тилу. Так була взята Троя. Але мій страус навіть сильнішим за ватагу воїнів-данайців виявився, хіба ні? Це вам, до речі, ще один палець.

Галка промовисто загнула мізинець.

Судно тим часом рухалося зворотним курсом. Звірі й досі вільно гуляли палубою. Страус походжав з виглядом абсолютного героя дня. Навіть перестав зважати на полоненого. Йому було досить того, що адмірал напівлежав, Галка була на достатній від генерала відстані, а сам він, страус, — поруч, між ними. В разі чого Союзов не встигне заподіяти дівчині шкоди.

— І ось вам останнє! Галка переможно загнула великий палець і показала адміралові стиснутого худенького, але міцного кулака. — Бог його знає, як там могло скластися. Чи отримає Лановий-старший повідомлення вчасно. Чи знатиме, як реагувати, куди дзвонити, кого піднімати. Чи встигнуть наші на березі щось зробити. Чи встигнуть хлопці на «Рибці» разом з Капітаном, якого я навіть на очі не бачила, вжити якихось заходів, аби врятуватися від вашої машини. Тому я тягла до останнього, аж тоді вирішила пускати в дію свою таємну зброю. Оцього вам дати! — вона погрозила кулаком лежачому полоненому. — Перед Футболом ви б не встояли! Та ви й не встояли! Це ми з ним усіх врятували! Ми зупинили вашу атаку, пане адмірале! А після цього вже, мабуть, колишній адмірал! Це ж треба страусові морський бій програти — вас риби засміють!

Правильно все казала Галка. Дуже правильно й справедливо, аби такий чоловік, як Союзов, пережив це спокійно. Дівчину можна зрозуміти: це була її перша велика, справжня перемога. І справді реальний і найбільший подвиг, здійснений її вихованцем Футболом за все його не таке вже й довге страусяче життя. Ні, не слід, любі читачі, засуджувати Галку за те, що втратила вона зараз пильність.

Страуса теж не варто лаяти — його точно не варто. Бо за мить він здійснить ще один подвиг. Останній подвиг у нашій історії.

Вже зовсім поряд, просто над палубою, кружляли вертольоти. Зменшилася відстань між «Ковчегом» та кораблем перехоплення. Сонце саме було в зеніті, Галка підняла голову, прикрила очі долонею від сонця, щоб помахати вертолітникам. Її зовсім перестав цікавити майже переможений ворог.

Завжди в таких історіях є оте фатальне «майже». Адже навіть перебита навпіл змія крутиться в агонії. Хижак у смертельному капкані теж має можливість завдати останнього удару хижими зубами. Напасти з останніх сил, підігрітий ненавистю.

З адміралом Віктором Союзовим сталося те саме.

Ніхто ж не знав, що ключі від кліток у нього в одній кишені, а пістолет — у другій. Не можуть подумати про сховану зброю дівчинка зі страусом. А надто, коли все так добре йде, плани здійснюються, перемогу здобуто порівняно легко, а ворог — ось він, на палубі валяється. На тому боці, де кишеня з пістолетом.