Андрій Кокотюха - Таємниця підводного човна

— Ага-ага! — прогудів Капітан з-під водолазної маски, тоді зняв її, вийняв загубник, обережно скинув балони, зняв неопреновий каптур, вивільнивши вологу сиву гриву, повторив: — Ага-ага! Обережно, щасливцю мій дорогий! Ти мені тут човна на радощах розвалиш.

— «Сом»? — тільки й зміг видушити з себе Данило.

— «Сом»! — гордо відповів Капітан. — Найсоміший із сомів! Напис на борту, точний опис, я його наче все життя бачив перед очима. Затягло його, звичайно, мулом. Та люди, котрі човна топили, знали, що роблять і для чого, скажу я вам, хлопчики мої дорогі.

— Тобто?

— Розраховували так: ті, хто його знайде, не мусили б довго вовтузитися й морочитися. Або відразу підняти, або так, як я зробив: роздраїти відповідний люк, проникнути на корабель — та мене фактично іуда водою влило! Заплив до кают-компанії, там побачив мертві тіла наших героїв. Впізнати в темряві важко. Але так собі думаю: ось ця скриня була або поруч із капітаном, або поруч з мічманом Волохом. Добре, головне ми зробили. Тепер відчинимо скриню в спокійній обстановці…

— …перерахуємо скарби, поділимо грошики… — продовжив зі свого місця Богдан.

Не сподобався Данилові погляд, кинутий Капітаном на його друга. Так само слова Майстренкові не лягли на душу. Хотів уже гасити пожежу, котра ось-ось могла спалахнути в тісному задушному череві підводного човна на морський глибині, але враз запищав один із приладів.

Де відволікло усіх. А Капітана — стривожило.

— До нас щось наближається, — мовив, забувши про необережну Богданову фразу, — йде до нас щось?

— Велика риба? — спитав Богдан.

— Не під водою. Згори. Ось бачите — цей монітор видає відповідний сигнал. Корабель якийсь, і то дуже близько.

— Наскільки близько?

— Як для відстані між двома людьми — далеченько. Але коли говорити про морські відстані… Щось на підході до бухти.

— Щось?

— Хтось, — виправився Капітан. — І дуже я боюся… Точніше, не боюся, хоча… Ага-ага… Пусти-но, друже мій дорогий.

Зараз Капітан знову осідлав, як то кажуть, свою хвилю. Влаштувавшись на своєму місці, він почав рухати важелями, натискати кнопки та керувати рульовим колесом, піднімаючи човен на перископну глибину. Коли досяг мети, підняв перископ, мовчазним кивком звелів Богданові повернутися за стерно, а сам припав до окуляра.

Вдивився уважно.

— Ні, — вимовив стиха. — Хоча… де ж ні, коли так… Ох… Ой-ой-ой, хлопчики!

— Що? — видихнули ті хором.

— Влип я сам і вас втягнув.

— Ми не малі діти, самі пішли, — серйозно сказав Данило. — То що там таке?

— Той самий ворог, про якого я вас попереджав. Ось він, легкий на спомин… Щоб ти затонуло, чортове корито… Не можна такого бажати, але… Все одно тепер!

— Можна? — Данило кивнув на окуляр.

Капітан кивнув, відступив. Притиснув Данько лице до гумових країв окуляра, глянув.

Побачив досить чітко морську поверхню.

Й просто перед собою — військовий корабель, що наближався на всіх парах. Навіть назву на борту зміг розгледіти.

— «Ковчег»! — зойкнув Данило. — Богдане, це «Ковчег»! Той самий, про який Галка…

— Та я пам’ятаю! — відмахнувся Майстренко. — Як він тут опинився? Там якийсь адмірал… Союзов, здається…

— Ага, Віктор Союзов, — кивнув Капітан. — Мій давній ворог і суперник. Називає себе переможцем, таке значення його імені. Давно «Сома» шукає сам. Це я від нього й ховаюсь переважно. Бач, таки вистежив. Ніхто ж не знав, де ми, що та як…

— Ну, припустімо, знало ще кілька людей, — Данило з Богданом перезирнулися. — Але про це потім. Тепер що робимо? Якось треба звідси вшиватися, поки нас не наздогнали.

— Вислизнути ми спробуємо, — розважливо мовив Капітан. — Ось лиш одне, друзі мої дорогі: його крейсер спеціально зроблений для пошуку підводних човнів. Зараз він нас знайде, пустить пару торпед, притисне, відріже шляхи до відступу. Потім накажуть спливати. І все, люди добрі. Програли ми цей бій. У нас навіть зброї нема, щоб боронитися. Сам би я ще спробував з ним погратися. Але вами ризикувати це маю права.

— Зате ми маємо право розпоряджатися собою! — вигукнув Богдан. — Пане Капітане, ми не боїмося! Ми не будемо йому здаватися! Ми прорвемося!

— Хоча б спробуємо! — вступив Данило.

Нічого не відповів Каштан.

Зітхнув, відсторонив Данька. Знову глянув в окуляр.

Тепер крейсер був зовсім близько. Шанси на порятунок і так були мінімальні. А за кілька хвилин їх зовсім не залишиться.

Нічого не можна зробити за такий короткий час.