Володимир Бєляєв - Стара фортеця

Бєляєв послухався поради уславленого майстра літератури і став писати повість, показуючи кожен щойно написаний розділ Маршаку. Так, при найсуворішій редактурі Маршака, народилася перша книжка майбутньої трилогії. Називалася вона тоді «Підлітки». За рекомендацією перших читачів рукопису — письменників Самуїла Маршака, Віссаріона Саянова і Марка Колосова — вона була надрукована в одинадцятому номері журналу «Молодая гвардия» за 1936 рік, а наступного року вийшла окремою книжкою уже з назвою «Стара фортеця».

Так розпочався творчий шлях Володимира Бєляєва до знаменитої трилогії, до інших книжок, у кожній з яких живе правда життя, правда часу, жива пам'ять про героїчне минуле.

У 1940 році журнал «Звезда» у двох номерах, серпневому і вересневому, з продовженням друкує другу частину трилогії — повість «Будинок на Житомирській», яку потім, навесні 1941 року, незадовго до початку війни з фашизмом, випустив «Детиздат» окремою книжкою під назвою «Будинок з привидами».

Війна застала Володимира Бєляєва в обложеному Ленінграді. Він добровольцем вступає до народного ополчення, споруджує оборонні рубежі, бере участь у сміливих діях винищувального батальйону і у вільні хвилини пише публіцистичні нариси для газет, по гарячих слідах подій створює сценарій для антифашистських фільмів «Час розплати» і «У старої няні». По радіо з обложеного міста линув упевнений, твердий голос письменника, який закликав до священної боротьби з ненависними загарбниками.

Володимир Бєляєв захоплювався стійкістю ленінградців, волю яких не могли зломити ні голод, ні безперервні бомбардування. Він на власні очі бачив, як умирали на вулицях виснажені від голоду люди. Умирали, але не здавалися. І він писав про це у своїх нарисах і статтях. Серце його стискалося від горя, коли він дивився на опухлу від голоду дружину, бачив, як помирав його зовсім ще маленький син Володя, а він нічим не міг допомогти їм.

1942 року, ставши кореспондентом Радінформбюро, Володимир Бєляєв пліч-о-пліч із захисниками радянської Півночі брав участь у битві на морі. Потім, після бою, надсилав свої кореспонденції з Мурманська, коли на його вулицях гриміли вибухи фашистських авіабомб, — по п'ятнадцять, а то й більше нальотів на день робили тоді гітлерівські загарбники на заполярне місто. Не раз ходив на бойових кораблях в Арктику, на Нову Землю. У червні 1943 року мало не загинув разом з екіпажем радянського корабля «Рошаль», який віз боєприпаси і літаки з Колгуєва на Нову Землю і зненацька був атакований німецьким підводним човном. Разом з морськими льотчиками літав у льодову розвідку.

Про все, що йому довелося взнати і пережити в обложеному Ленінграді, в морських баталіях, у льодових арктичних битвах, про мужність ополченців і червонофлотців, про небувалу стійкість радянського народу Володимир Бєляєв розповів світові.

У серпні 1944 року, на заключному етапі війни, кореспондента Всесоюзного радіо Володимира Бєляєва перекидають з півночі на захід, на визволену Радянською Армією українську землю. Перед відльотом у Львів він відвідує першого секретаря Спілки радянських письменників Олександра Фадеєва і чує від нього напутні слова:

«Ваше завдання там, на заході, полягатиме в тому, щоб будь-якими силами і засобами морально і політично добивати фашизм!»

Діставши таке завдання, Володимир Бєляєв повів напружену, повну ризику й небезпеки боротьбу з тими, хто на землях Західної України перетинав народові, що вперше дихнув на повні груди після важкої фашистської окупації, шлях до миру, творчої праці.

На лісових дорогах і в глухих селищах лютували бандерівці та інші українські націоналісти, чинили кривавий розбій, вбивали невинних людей, партійних і радянських працівників, сільських активістів.

Памфлети Володимира Бєляєва, присвячені боротьбі народу Західної України проти фашизму і націоналізму, не тільки зривають маски з ворогів соціалізму, досвідчених заокеанських розвідників, професійних убивць та їхніх духовних наставників, але й змальовують героїв битви з цими емігрантськими, антирадянськими покидьками, оспівують красу й силу патріотичних почуттів кращих синів і дочок української землі. Письменник закликає радянських людей бути пильними, свято берегти справу миру і соціалізму.

В. П. Бєляєв належить до покоління комсомольців 20-х років, яке було свідком народження держави нового типу і понад шістдесят років утверджувало життєвість цієї держави, покоління, що завжди відзначалося невтомним пошуком справи, в якій можна якнайповніше випробувати самого себе на міцність.