Роберт Артур - Таємниця «Вогняного Ока»

— Здається, я вирахував, — сказав він, — картина вимальовується. Ти сидів у штабі і задзвонив телефон. Озвався один з «привидів». Октавіана знайдено. Ти рушив по нього вантажівкою з Гансом за кермом. А поїхав ти… зараз, стривайте… певно, у Голлівуд. Я розповідаю так, як було?

— Атож! — вигукнув Боб, від здивування він очі закотив під лоба. Боб знав, що Юпітер блискуче володіє дедукцією, але щоб так усе вгадати… неймовірно!

— А тоді я… — почав він.

— Ні, ти вже не перебивай, — сказав Юпітер, — я продовжую логічно мислити. Ти зайшов у будинок. З тобою був Ганс, він ніс бюст, — мабуть, на той випадок, якби господарі захотіли зробити обмін. Потім Ганс вийшов з двома бюстами, тобто Октавіан був у нас в руках. Ганс відніс бюсти в машину й запакував Октавіана до коробки. Після цього він пішов по тебе, ви повернулися удвох, сіли в машину і поїхали додому. А вдома побачили, що коробки з бюстом на кузові немає, вона ніби крізь землю провалилася. Так було чи ні?

— Точнісінько так! — Боб аж рота відкрив, такий був здивований. — Коробка ніби випарувалась. Злетіти з кузова вона не могла — там високі борти. Я навіть не можу уявити…

Тут до них підійшов Ганс з бюстом у руках. Він звернувся до Боба:

— Що робити з цією скульптурою з вантажівки? Куди її покласти? Бо я хочу загнати машину в гараж.

— Та залиш її тут на лавці, — відповів Боб. Він обернувся до Юпа і пояснив: — Це — Френсіс Бекон. Я брав його на той випадок, коли б господарі захотіли поміняти його на Октавіана. Але вони вирішили взяти гроші.

Ганс поставив бюст на лавку і відійшов. Бюст був обернутий до них потилицею, і Піт, котрий знав, як місіс Джонс любить, щоб усе було до ладу, пішов, щоб повернути його обличчям.

— Юпе, — запитав Боб, — а як ти дізнався, що ми знайшли бюст Октавіана і…

Крик Піта не дав доказати:

— Ідіть сюди і скажіть, що це мені не привиділось! — Вони глянули на підпис на постаменті, на який показував Піт, і прочитали:

ОКТАВІАН.

— Октавіан! — вигукнув Гус. — Отже, чорновусі до нього не добрались!

— Виходить, Ганс випадково поклав до коробки інший бюст, — здогадався Боб. — Ось як це сталося: у нього в руках були два бюсти, і коли він виліз на кузов, то один бюст поклав на дно кузова, а другий в коробку — і переплутав! А я так зажурився, що коробка зникла, що й не звернув на це уваги. Тож Октавіан весь час був у нас.

Не змовляючись, вони насторожено озирнулись навколо себе, ніби чекали нападу Міченого або банди чорновусих. Але довкіл панувала тиша. Навіть Юпітер трохи розгубився від такої несподіванки, але він найшвидше отямився.

— Гей, — наказав він, — швиденько візьміть бюст. Ходімо в майстерню, там розіб'ємо його. А потім заховаємо «Вогняне Око» так, щоб ніхто не знайшов. Досить з нас пригод.

Піт, найдужчий з-поміж хлопців, відніс бюст до майстерні і зручно встановив. Юпітер узяв зубило та молоток.

— Погляньте, — показав він на потилицю скульптури.

— Тут просвердлили отвір, щось поклали, а потім залили свіжим гіпсом. Зроблено дуже акуратно, але слід залишився. Думаю, «Вогняне Око» у нас в руках.

— Менше слів — більше справ, — заохотив його Піт.

— Удар по ньому гарненько, тоді побачимо.

Юпітер приклав зубило до маківки голови бюста і вдарив молотком. Після другого удару бюст розколовся навпіл, з нього випала кругла дерев'яна шкатулочка. Піт підняв її і подав Юпітерові.

— Відкрий швидше, — благально сказав він, — нарешті ми побачимо цей рубін, який п’ятдесят років був захований від людських очей… Чого ти чекаєш? Злякався його злих чарів?

— Ні, — повільно відгукнувся Перший Детектив, — але ця шкатулка щось дуже легка. Що ж, спробуємо.

Він повернув круглу накривку шкатулки і підняв її. Всі зазирнули всередину. Ніякого осяйного рубіна в шкатулці не було. Там тільки лежав згорнутий руркою папірець. Дуже повільно Юпітер дістав його і розгорнув. На аркуші було написано лише п'ять слів:

КОПАЙ ГЛИБШЕ, ЧАС — ЦЕ СУТТЄВО.

Уночі Боб довго не міг заснути. Надто страшні і незвичайні події відбулися того дня. А що у фіналі? Клаптик паперу, який знайшли у голові Октавіана! Отакі вам пироги!

Той вечір приніс і Юпітерові неабияке розчарування. Він так сподівався, що «Вогняне Око» нарешті опиниться в їхніх руках, але він помилився. А помилятись Юпітер ой як не любив. Він ще раз уголос прочитав: