Роберт Артур - Таємниця «Вогняного Ока»

Він почав щосили смикатися назад-уперед. Спинка крісла хиталася, а бильця тріщали, але не відламувались. Він різко смикнувся вбік і разом з кріслом упав на підлогу. Одна з ніжок, та, до якої була прив'язана його права нога, тріснула і зламалась. Юпітер різко смикнув ногою, і уламки ніжки випали з-під мотузки, яка її обкручувала. Одна нога була вільна! Спираючись на цю ногу, він підвівся і знову хряснув на підлогу разом з кріслом, тоді перекотився через спину, перенісши вагу тіла на бильця. Вони знову затріщали, і ліве бильце відпало. Юпітеру залишилось тільки висмикнути з мотузки ліву руку. Тепер лівицею він міг дотягнутися до правого бильця крісла і відламати його. Гуркіт поєдинку з кріслом стривожив замкнених у підвалі, Піт загукав:

— Юпе, що сталось? На тебе хтось напав?

— Та це крісло просто скажене, — крекчучи, відповів Юпітер. — Я борюся з ним, і, здається, перемога за мною. Постривай хвильку.

Він щосили смикався, крутився, штовхався. Крісло майже розпалося. Його частини — спинка, сидіння, бильце, ніжка — були роз'єднані, і хоч лишалися прив'язані до його тіла, але кожна зокрема. Юпітер зумів доповзти до вікна, дістати ніж і відкрити його. Лівою рукою він перетяв мотузку, якою була прив'язана до бильця його права рука. За якусь мить він уже стояв на ногах і струшував з себе рештки мотузки та крісла. Відчуваючи насолоду від цілковитої перемоги, він розминав помлілі м'язи і потягувався.

— Другий, зі мною все гаразд, — озвався він до приятеля. — Йду до вас на допомогу. — 3 кухні він сходами спустився у підвал, відсунув клямку на дверях і побачив Піта й Гуса, які заплющили очі від яскравого світла, що ввірвалося у підвал.

— Ох, — видихнув Піт, піднімаючись сходами, — який я радий тебе бачити, Юпе. Як ти зумів звільнитися?

— Невеликий приклад панування духу над матерією, — недбало кинув у відповідь Юпітер. — А тепер — ноги на плечі і гайда звідси. Не думаю, що Джо з поплічниками повернеться сюди, але береженого Бог береже. До того ж треба поспішати Боб знайшов бюст Октавіана…

— Та невже? Оце клас! — вигукнув Піт.

— Оце новина! — вторував Гус.

— … але банда чорновусих його викрала, — завершив фразу Юпітер. — Дорогою все розповім.

Вони вибігли з будинку і віднайшли свої велосипеди. Усі троє закрутили педалями у напрямку Рокі-Біч. Дорогою Юпітер оповів друзям усе, що сталося за той час, коли вони сиділи замкнені в льоху: як Боб отримав Октавіана і як банда чорновусих викрала його.

— Це ж треба, він був у наших руках, і ми знову його втратили, — бідкався Піт. — Дійсно, якийсь зачарований бюст!

— Сподіваюся, що це не злі чари «Вогняного Ока» нагадують про себе, — серйозно зауважив Гус.

— Нехай усі злі чари тепер дістануться чорновусим, а не нам, — сказав Юпітер. — Хто мене здивував, так це той, кого називали Гуго. По радіо його голос звучав дзвінко і впевнено, а позаяк Мічений проткнув його шпагою, то це не мав би бути голос живої і здорової людини.

— Ще одна загадка, — згодився Піт. — Я от думаю, як нам повернути назад Октавіана. Гусе, боюся, що твій спадок вислизнув у тебе з рук.

Далі їхали в сумному мовчанні. Рух на дорозі все жвавішав, тому дорога до складу Джона забрала чимало часу. Уже під вечір вони згадали, що й сьогодні не пообідали вчасно, і всім смертельно захотілося їсти.

На подвір'ї були тільки Боб, Ганс та Конрад. Обидва робітники в закутку двору складали дрова. Вантажівку ще не загнали в гараж, і вона стояла біля контори. Боб відсторонено тицяв щіткою по металевій садовій лаві, з якої він щойно кінчив здирати іржу.

— Боб дуже невеселий, — зауважив Піт, коли вони під'їхали ближче. — Журиться, що не довіз Октавіана.

— Ми всі через це засмучені, — відповів йому Юпітер. — Треба гнати від себе сумні думки. Я сам поговорю з Бобом.

Коли хлопці підійшли до Боба, він підвів очі і спробував усміхнутися.

— Вітаю, — сказав він, — а я думаю, де це ви поділись?

— Їздили оглянути будинок Гусового дідуся, — відповів Юпітер, він прихилив велосипеда до стіни, — але «Вогняного Ока» так і не знайшли. А цю тут нового?

— Тут… — почав Боб і затнувся. Йому геть не хотілося розповідати про те, що сталося.

— Добре, нічого не кажи, — виручив його Юпітер, — я сам спробую все вирахувати з допомогою дедуктивного методу. Бобе, подивися мені в очі. Добре, дякую. Не відводь погляду, по твоїх очах я прочитаю все, що ти не хочеш нам розповісти.

Піт і Гус ледве стримували сміх, коли бачили, як пильно Юпітер вдивляється в обличчя Боба, як він приклав до чола палець, нібито в глибокій задумі.