Ю Несбьо - Спаситель

Саме тому він тяжко зітхнув, почувши, як дзвіночок над дверима пронизливо задзеленчав, і до крамнички увійшов високий кремезний чоловік у темному костюмі й попростував до каси.

– Поліція. Інспектор Харрі Холе, – мовив відвідувач, і вмить у голові Імтіаза промайнула гарячкова думка, чи бува немає у Норвегії закону, що зобов’язує, щоб усі крамнички прикрашали різдвяними прикрасами.

– Кілька днів тому біля вашої крамнички стояв жебрак, – вів далі поліцейський. – Рудий, з отакезними вусами. – Він провів пальцем по верхній губі й вниз до підборіддя.

– Саме так, – мовив Імтіаз. – Я знаю його. Він нам пляшки здає.

– Як його звати?

– Клянчій. Чи то Пляшкодавець.

– Чому?

Імтіаз розреготався. Настрій стрімко поліпшився.

– Він же виклянчує, адже так? І пляшки приносить…

Харрі кивнув.

Імтіаз знизав плечима:

– Це мені небіж казав…

– Добрий жарт. А на ім’я?

– Не знаю. Зате знаю, де його можна знайти.

Еспен Касперсен, за звичкою, сидів за цілим стосом книжок у Дайкманській бібліотеці на Генрік-Ібсенс-гате, 1, коли раптом зауважив, що хтось став поруч, і звів очі.

– Холе, поліція, – мовив чоловік, всідаючись на іншому боці довгого столу.

Еспен зауважив, що дівчина, яка сиділа при віддаленому боці столу, кинула на них косим оком. Часом нові працівники просили, щоб він, перш ніж іти, відкрив торбу. Й двічі до нього підходили люди, просячи піти геть, бо від нього страшенно смердить і вони не можуть через те зосередитись. Однак вперше до нього зверталася поліція. У бібліотеці. А не тоді, коли він жебракував просто неба.

– Що читаємо? – спитав поліцейський.

Касперсен знизав плечима. Він враз второпав, що переповідати поліцейському свій проект – гайнування часу.

– Сьорен К’єркегор? – Поліцейський, примружившись, глянув на спинки оправи. – Шопенгауер, Ніцше. Філософія. Отже, філософ?

Еспен Касперсен гмикнув:

– Я у пошуках правильного шляху, а у цьому випадку не обминеш роздумів про те, що таке бути людиною.

– Хіба це не свідчення, що ти філософ?

Еспен Касперсен глянув на нього. Мабуть, він його недооцінив.

– Я розмовляв із бакалійником на Гетеборггата, – сказав поліцейський. – Він каже, що ти щодня сидиш тут. А решту часу жебракуєш на вулицях.

– Такий я зробив вибір у житті.

Поліцейський добув нотатника, й Еспен Касперсен, відповідаючи на питання, назвав повне ім’я й адресу проживання – у двоюрідної бабці на Хагегата.

– А професія?

– Монах.

Еспен Касперсен задоволено відзначив, що поліцейський навіть брови не звів, кивнувши лишень у відповідь.

– Добре, Еспене. Наркотиків ти не вживаєш, тож чому жебракуєш?

– Бо моя місія в тому, щоб бути для людей дзеркалом, щоб вони мали змогу, глянувши на себе, побачити й величне, й марноту.

– Й що, на твою думку, величне?

Еспен понуро зітхнув, мов уже втомившись повторювати очевидні речі:

– Милосердя. Ділитися й допомагати ближньому. У Біблії про це йдеться мало не на кожному кроці. Але насправді, щоб знайти щось про дошлюбні статеві стосунки чи аборт, гомосексуалізм чи права жінок виступати на зібраннях, доводиться довго шукати. Утім фарисеям простіше розмірковувати, деручи горло, про другорядні речі у Біблії, ніж робити й говорити про велике й важливе, до чого наполегливо закликає Писання: віддавати половину свого майна тому, хто не має нічого. Щодня тисячі людей гинуть, так і не почувши слова Божого, позаяк ці християни міцно вчепилися у свої мирські статки. Я надаю їм можливість замислитися про це.

Поліцейський кивнув.

Еспен Касперсен вагався, а потому спитав:

– Як ти зрозумів, що я не наркоман?

– Я бачив тебе кілька днів тому на Гетеборггата. Ти жебракував, а я проминав тебе з чоловіком, котрий кинув тобі монетку. Але ти не взяв її, роздратовано жбурнувши її йому вслід. Наркоман ніколи б так не вчинив, навіть коли йдеться про найдрібнішу монету.

– Я пригадую це.

– Нещодавно зі мною трапилась подібна історія у загребському барі. Я замислився. Себто щось наштовхнуло мене на роздуми, але вони були не на часі. До сьогодні.

– Я мав причину викинути ту монетку, – сказав Еспен Касперсен.

– Саме так, – зауважив Харрі, кладучи на стіл пластиковий пакуночок, у якому щось лежало. – У цьому причина?

Прес-конференція тривала у залі на четвертому поверсі. Гуннар Хаген та начальник кримінальної поліції сиділи на підвищенні, й їхні голоси глухо котилися луною у величезному приміщенні. Харрі наказали бути присутнім у залі, якщо Хаген потребуватиме роз’яснень щодо подробиць розслідування. Але журналісти здебільшого розпитували про драматичні події і постріл на контейнерному складі, а відповіді Хагена різнилися від «без коментарів», «мені не можна розкривати подробиць» до «на це питання нехай відповідає Відділ внутрішньої безпеки поліції».