Ю Несбьо - Сніговик

– Лунн-Хельгесена сьогодні нема, – пояснив Гольм.

– Тоді, може, ви нам тут усе покажете? – звернувся Харрі до санітара.

– Нам не дозволено показувати… – почав хлопець у зеленому халаті.

Харрі його перервав:

– Як вас звати?

– Кай Робьоле.

– О’кей, Каю Робьоле. – Харрі дістав поліцейське посвідчення. – Я вам дозволяю.

Робьоле знизав плечима і впустив їх.

– Вам пощастило, що мене застали. Зазвичай тут після п’ятої вже нікого нема.

– Мені здається, ви багато працюєте понадурочно, – зауважив Харрі.

Робьоле похитав головою:

– Тільки не тут, у підвалі, з мерцями. Нагорі, на сонечку, набагато приємніше. – І він безрадісно посміхнувся. – То що ви хочете побачити?

– Недавні трупи, – відповів Харрі.

Санітар відчинив двері і повів їх до приміщення, де стояло шість резервуарів, по три з кожного боку. Між ними тягнулися вузькі проходи. Резервуари були закриті металевими кришками.

– Вони там, – тицьнув пальцем Робьоле. – По чотири у кожній ванні. Резервуари наповнені спеціальною рідиною.

– Отже, двадцять чотири тіла, – підрахував Харрі. – І все?

– Усього в нас близько сорока, ці – останні. Зазвичай вони так лежать приблизно з рік, перш ніж їх почнуть використовувати.

– Як вони до вас потрапляють?

– Привозить машина з похоронного бюро, когось самі забираємо.

– І везете через гараж?

– Так.

– А потім?

– Потім? Ну це… бальзамуємо: робимо дірку у стегні і туди закачуємо бальзамуючий розчин. Потім навішуємо металеві бирки з номером, зазначеним у документах.

– У яких документах?

– З якими тіло надходить до нас. Їх зберігають в офісі, нагорі. Ми чіпляємо одну металеву бирку на великий палець ноги, другу – на руку, третю – на вухо. Намагаємося й частини тіла реєструвати, після того як їх розчленовують, щоб потім, коли потрібно, можна було зібрати труп знову.

– Ви регулярно перевіряєте трупи на відповідність до документів?

– Перевіряємо? – почухав санітар потилицю. – Тільки якщо збираємося його кудись відправляти. Трупи людей згідно із заповітами найчастіше надходять сюди, в Осло. Потім ми можемо передавати їх університетам, наприклад до Тронхейма, Тромсьо або Бергена, коли їм своїх не вистачає.

– Чи може так статися, що у вас зберігається не те тіло, що вказане в документах?

– Е, ні, що ви! Усі, хто сюди потрапив, заповідали своє тіло інституту, це в заповітах у них записано.

– Саме в цьому я й сумніваюся, – сказав Харрі і сів навпочіпки біля одного з резервуарів.

– У чому?

– Послухайте, Робьоле. Я поставлю вам запитання і хочу, щоб ви як слід подумали, перш ніж відповісте. Гаразд?

Санітар кивнув.

Харрі випростався на весь зріст:

– Може так бути, що дехто, хто має доступ до цих приміщень, привезе сюди ввечері якесь тіло, повісить на нього бирки з фіктивним номером і перебуватиме у відносній упевненості, що ніхто нічого не помітить?

Кай Робьоле завагався, почухав потилицю, подлубався у вусі.

Харрі переступив з ноги на ногу. Гольм відкрив було рота.

– Узагалі, – сказав Робьоле, – цьому вашому «дехто» навряд чи щось завадить.

– У такому разі я хотів би поглянути на тіла.

Робьоле підвів здивовані очі на поліцейського:

– Тут? Зараз?

– Давайте почнемо з дальнього правого.

– Мабуть, тоді мені треба зателефонувати й отримати дозвіл.

– Якщо ви хочете затримати розслідування вбивства – телефонуйте.

– Убивства? – зіщулився Робьоле.

– Чули про Сніговика?

Робьоле нерішуче покліпав очима, потім підійшов до підйомника, прилаштував два міцних гаки до петель на резервуарі і натис кнопку на пульті керування. Ланцюг, брязкаючи, поповз угору, кришка резервуара піднялася. Харрі та Гольм не зводили з неї очей. До зворотного боку кришки були припаяні дві горизонтальні пластини та одна вертикальна, по обидва боки від якої лежали білі голі тіла. Трупи були схожі на ляльок, і це враження підсилював чорний трикутний отвір, який був у кожного на стегні. Коли тіла піднялися на достатню висоту, Робьоле натиснув «стоп». У тиші, що запанувала, чулося, як стікає з трупів розчин. Капання луною розносилося в приміщенні.

– Ну? – запитав санітар.

– Немає, – сказав Харрі, – далі.

Вони продовжили. Із наступного резервуара з’явилося ще чотири тіла.

Харрі похитав головою.

Коли підняли тіла з третього резервуара, Харрі відсахнувся. Робьоле, який помилково витлумачив його реакцію як жах, вдоволено посміхнувся.

– А це що? – запитав Харрі й показав на тіло жінки без голови.