Ю Несбьо - Сніговик

Він відповів, відчуваючи, як тремтить голос:

– Я б поглянув на те, що ти ховаєш під спідницею…

І він навально накинувся на неї в задній кімнаті – вона навіть не потурбувалася зачинити двері крамниці.

Арве Стьоп скінчив майже відразу. Небезпека забороненого сексу теж підстьобувала його хтивість.

– Мій чоловік торгує в крамниці по вівторках та середах, – попередила Сильвія Оттерсен, коли він уже йшов. – Як щодо четверга?

– Можливо, – відповів він, роздивляючись свіжу пляму на новому костюмі.

Коли Бірта зателефонувала, сніжні пластівці в паніці кружляли над офісними будівлями на Акер-Брюгге. Вона сказала: «Мабуть, ви дали мені візитну картку, щоб я з вами зв’язалася». Траплялося, Арве Стьоп запитував себе, навіщо йому всі ці жінки, усі ці телиці, злягання, схожі на ритуальну капітуляцію. Хіба мало перемог він отримав за своє життя? Може, в ньому говорить страх старості, йому здається, що, занурюючись у водоверть цих дівиць, він зможе вкрасти собі трохи їхньої молодості? І звідки цей дикий темп, наче він веде битву за врожай? Може, це через хворобу, яка жила в ньому? Адже він розумів, що колись він перестане бути самим собою? Відповідей на ці запитання в нього не було. Та й навіщо вони йому? Того ж вечора він уже дослухався до низьких, майже чоловічих стогонів Бірти, яка билася головою об картину Герхарда Ріхтера, куплену ним у Берліні.

Заледве Арве Стьоп устиг перелити свою заражену сперму, як дверний дзвіночок сповістив про те, що до крамниці хтось зайшов. Він спробував вивільнитися, але Сильвія Оттерсен тільки міцніше вчепилася в нього. Він вирвався й різко натягнув штани. Сильвія поправила легку спідницю й пішла до покупця. Арве Стьоп метнувся до полиці з дрібничками і, повернувшися спиною, застебнув штани. Позаду чоловічий голос вибачався за те, що спізнився, бо не міг знайти місця для парковки, а Сильвія різко відповідала, що він мав про це подумати заздалегідь: літні відпустки у розпалі, всі на машинах, тепер вона запізнюється на зустріч до сестри, отож нехай він сам займеться з покупцем.

– Чи можу я вам допомогти? – почув Арве Стьоп у себе за спиною чоловічий голос.

Він обернувся й побачив кістлявого чоловіка з неприродно великими очима за круглими скельцями окулярів. З коміра фланелевої сорочки стирчала довга шия – чоловік нагадав Стьопу лелеку.

Стьоп побачив, як Сильвія вийшла з крамниці. Спідниця трохи задерлася, і було видно краплі, що стікали по колінах та залишали мокрі сліди. До нього дійшло: вона знала, що це горохове опудало, судячи з усього, її чоловік, мало ось-ось з’явитися. Тобто вона хотіла, щоб він їх застукав.

– Дякую, не треба, – відповів Арве Стьоп і попростував до дверей.

Арве Стьоп іноді намагався уявити собі, яка була б його реакція, якби він дізнався, що котрась із них завагітніла. Наполягатиме він на аборті чи, навпаки, на тому, щоб залишити дитину? Єдине, у чому він був упевнений, – що таки наполягатиме на чомусь: дозволяти приймати рішення комусь, крім себе, не в його правилах.

Бірта Беккер казала, що запобігати вагітності їм зовсім не обов’язково, бо дітей у неї бути не може. І от коли три місяці по тому вона, сяючи, повідомила йому про вагітність, він зрозумів, що дитину вона неодмінно хоче народити, і в паніці негайно почав наполягати на протилежному.

– У мене знайомий лікар у Швейцарії, – сказав він. – Ніхто ні про що не дізнається.

– Це ж мій шанс стати матір’ю, Арве. Лікар сказав, що все сталося якимось дивом і навряд чи повториться.

– Ані тебе, ані дитини я ніколи не побачу. Ти чуєш?

– Дитині потрібен батько. Та затишний дім.

– Від мене ти не отримаєш ані того, ані іншого. Я – носій небезпечної хвороби, ти розумієш?

Бірта розуміла, але оскільки була дівчиною простою, розважливою та ще й мала батька-акоголіка і матір-неврастенічку, з раннього віку звикла турбуватися про себе самостійно, тож зробила, що було в її силах. А саме – здобула дитині батька та затишний дім.

Філіп Беккер не міг повірити своєму щастю, коли ця красуня, за якою він так трепетно та безнадійно упадав, раптом поступилася й погодилася стати його дружиною. І саме тому, що він ще не повірив остаточно, зерно сумніву впало на сприятливий ґрунт. Але тієї миті, коли їй вдалося його переконати, що вона завагітніла від нього – усього за тиждень після того, як підпустила до себе, – сумнів було поховано, і досить глибоко.

Коли Бірта зателефонувала Арве Стьопу й сказала, що Юнас з’явився на світ схожим на нього як дві краплі води, той так і застиг із слухавкою біля вуха, дивлячись у простір. Потім попросив фотографію й отримав її – поштою, а ще за два тижні, як вони й домовилися, Бірта сиділа в кафе з Юнасом на руках та обручкою на пальці, а Арве за сусіднім столом удавав, що читає газету.