Ю Несбьо - Привид

Звісно, Трульс міг би пригадати ще з десятеро людей, яких він зустрів біля місця злочину, і поприв’язувати їх до якихось гіпотез. А пригадався йому той хлопець через те, що він нещодавно знову побачив його. На сімейному фото, яке показав йому Харрі Холе в готелі «Леон».

Холе спитав, чи не впізнає він Ірен Ганссен, і він відповів — правдиво, — що не знає її. Але він не сказав Холе, кого він упізнав на тому фото. Ну, звичайно, що Густо. Але там був ще дехто. Іще один хлопець. Прийомний брат Густо. Він мав так само серйозний вираз обличчя, що й тоді. Це був той хлопець, якого Трульс бачив біля місця злочину.

Трульс зупинив авто на вулиці Прінсенс-гате, неподалік готелю «Леон».

Поліцейська радіостанція в його автомобілі була увімкнена, і нарешті він почув повідомлення, адресоване оперативному пункту.

— Нуль Перший. Ми перевірили дзвінок стосовно шуму на Бліндернвеєн. Схоже, там була справжня битва. Застосовували сльозогінний газ і до біса багато стріляли. З автоматичної зброї, ясна річ. Ми спустилися до підвалу, але там повно води. Гадаю, краще визвати «Дельту», нехай перевірять другий поверх.

— Ти не можеш з’ясувати, чи є там і досі хто-небудь живий?

— Сам приїжджай і з’ясовуй! Ти що, не чув, що я сказав: сльозогінний газ та автоматична зброя!

— Добре, добре! Що вам треба?

— Чотири патрульних авто, щоби оточити район. «Дельта», спецназ і… мабуть, водопровідник.

Трульс Бернтсен прикрутив звук. Почув, як верескнули гальма, побачив, як високий чоловік перетнув вулицю перед самими колесами авто. Розлючений водій продовжував сигналити, але чоловік, не зважаючи на нього, пішов широкими кроками до готелю «Леон».

Трульс Бернтсен примружився.

Невже це й справді він? Харрі Холе?

Чоловік йшов, згорбившись і увібравши голову поміж плечей обшарпаного піджака. Тільки коли він повернув обличчя і воно промайнуло у світлі вуличного ліхтаря, Трульс побачив, що помилився. Щось було в тому обличчі знайоме, але то однозначно був не Холе.

Трульс відкинувся на спинку сидіння. Тепер він знав. Знав, хто переміг. Він глянув з машини на місто. Бо тепер воно належало йому. А дощ бурмотів по даху авто, що Харрі Холе — мертвий, і оплакував його потоками, що стікали по склу.

Більшість відвідувачів кінчали займатися сексом до другої ночі, а потім розходилися по своїх домівках, і готель «Леон» затихав. Коли увійшов пастор, хлопець за столом реєстрації ледь підвів голову. З піджака старого та волосся рясно стікала вода. Раніше він уже запитував Като, чим він займався, що приходив до готелю в такому стані і в таку пізню годину після кількох днів відсутності. Але відповіді, які він отримував, завжди були такими виснажливо довгими, емоційними та переобтяженими подробицями злиденного життя людей, що він кинув його питати. Але сьогодні Като здавався більш виснаженим, аніж зазвичай.

— Важка ніч видалася? — поцікавився хлопець, сподіваючись почути у відповідь коротке «так» або «ні».

— О, знаєш, хлопче, — почав старий, посміхнувшись блідими губами. — Людство… Людська природа… Мене щойно мало не вбили.

— Та невже? — удавано здивувався хлопець, уже пожалкувавши, що спитав. Тепер від тривалого пояснення вже не відвертітися.

— Мене ледь не збило авто, — сказав Като, не зупиняючись і продовжуючи підніматися сходами.

Хлопець полегшено зітхнув і знову зосередився на телесеріалі «Привид».

Старий вставив ключа у замок і повернув його. Але з подивом виявив, що замок уже відімкнений.

Він увійшов. Увімкнув світло, але лампа під стелею не загорілася. Чоловік, що сидів на ліжку, був високий, сутулий і вдягнений у довгий піджак, як і він сам. З фалд піджака на підлогу капала вода. Вони були такі різні, але зараз старого вперше вразила думка: дивитися на цього чоловіка було все одно що дивитися в дзеркало.

— Що ти тут робиш? — прошепотів Като.

— Звісно, я сюди вломився, — відповів чоловік. — Щоби побачити, чи не маєш ти чого-небудь цінного.

— Ну і як — знайшов що-небудь?

— Цінного? Ні. Але я знайшов ось що.

Старий спіймав те, що йому кинули. Взяв предмет пальцями. Повільно кивнув. Той предмет був зроблений з цупкої бавовни, якій надали форми підкови, і був не таким білим, яким мав бути.

— Отже, ти знайшов це у моїй кімнаті? — спитав старий.

— Так, у твоїй спальні. В гардеробі. Вдягни його.

— Навіщо?

— Бо я хочу сповідатися у своїх гріхах. І тому, що ти без нього наче голий.

Като поглянув на чоловіка, який сидів, зсутулившись, на ліжку. Вода стікала з його волосся і через шрам на щоці перебігала до підборіддя. А з підборіддя капала на підлогу. Єдине крісло він поставив посеред кімнати. На столі лежала нерозкрита пачка «Кемела», поруч з нею — запальничка і промокла зламана цигарка.