Ю Несбьо - Леопард

Коли очі Харрі призвичаїлись до темряви, він розгледів, що чоловік убраний у вишуканий бордовий шовковий халат.

— Scandinavian accent, — мовив ван Боорст англійською Еркюля Пуаро й підніс до вузьких губ позолочений мундштук. — Let me guess. Definitely not Danish. Could be Swedish. But I think Norwegian. Yes? [74] Скандинавський акцент… — Ну ж бо вгадаю. Безперечно, не данець. Може, швед. Але, гадаю, норвежець. Еге ж? (Англ.)

У тріщині в стіні позаду нього ворушив вусиками тарган.

— Mm. An expert on accents? [75] М-м. Фахівець з говірок? (Англ.)

— Тільки хобі, — мовив ван Боост, улещений і задоволений. — У таких маленьких країнах, як Бельгія, слід дивитися назовні, а не всередину. Як справи у Германа?

— Добре, — мовив Харрі, повернувся праворуч і побачив дві пари очей, що знехотя спостерігали за ним. Одна пара — з картини у рамці, що висіла у кутку над ліжком. Портрет чоловіка із сивою довгою бородою, великим носом, коротким волоссям, еполетами, орденським ланцюжком на грудях і шаблею. Король Леопольд, якщо Харрі не помилявся. Інша пара очей належала жінці, яка лежала у ліжку на боці, прикривши стегна ковдрою. Світло з вікна над її головою освітлювало маленькі, майже дівочі груди. Вона відповіла на кивок Харрі швидкою усмішкою, блиснувши золотим зубом серед білих. Їй ледве було більше двадцяти. Над тонким станом Харрі розгледів металевий цвях, вбитий у тріснуту стіну. На цвяху гойдалася пара рожевих наручників.

— Моя дружина, — відрекомендував її маленький бельгієць. — Чи то пак одна з них.

— Пані ван Боорст?

— Щось таке. То ви придбати приїхали? І гроші маєте?

— Найперше, я б волів подивитися, що ви маєте, — одказав Харрі.

Едді ван Боорст підійшов до дверей, трохи прочинив їх і визирнув за вікно. Зачинив і замкнув двері.

— З вами лише ваш водій?

— Так.

Ван Боорст задимів цигаркою, роздивляючись Харрі всіма зморшками шкіри, що збрижилися навколо примружених очей.

Потім він пішов у куток кімнати, ногою відгорнув килим, нахилився і смикнув за залізне кільце. Ляда відчинилася. Бельгієць кивком наказав Харрі спускатися першим. Харрі вирішив, що цей захід безпеки випливає з досвіду, тому послухався наказу. Сходи спускалися у непроглядну темінь. Лише подолавши сім сходинок, Харрі відчув під ногами тверду долівку. У цю мить лампа на стелі спалахнула.

Харрі випростався, роззирнувся. Гладенька цементована долівка, уздовж трьох стін — шафи та полиці. На полицях — товари щоденного попиту: уживані пістолети «Глок», такий самісінький, як у Харрі, «Сміт-Вессон», ящики з набоями, «калашников». Харрі ще жодного разу не доводилось тримати у руках відомий російський автомат. Він пройшовся пучками пальців по гладенькому дерев’яному прикладові.

— Оригінал сорок сьомого, першого року випуску, — похвалився ван Боорст.

— Здається, його тут усі мають, — сказав Харрі. — Я чув, це найпоширеніша причина смерті.

Ван Боорст кивнув.

— Тут два фактори. По-перше, коли комуністичні країни після «холодної війни» у мирний час почали завозити сюди «калашникови», вони коштували не дорожче за вгодовану курку. А під час війни — не більш як сто доларів. А по-друге, хай що з ними роби — вони безвідмовні, а в Африці це має істотне значення. У Мозамбіку так цінують цю зброю, що навіть зобразили її на національному прапорі.

Харрі в око впали чорні непоказні літери, викарбувані на чорній валізці.

— Тут те, про що я подумав? — спитав Харрі.

— «Мерклін» — рідкісна гвинтівка, — відповів ван Боорст. — Вироблено зовсім небагато, модель виявилася кепською. Важкувата, та й калібр надто великий. Використовували під час полювання на слонів.

— І на людей теж, — тихо додав Харрі.

— Знайома зброя?

— Приціл із найкращою у світі оптикою. Щоб поцілити у слона зі ста метрів — саме те, що треба. Така гвинтівка ідеальна для замахів. — Харрі погладив пальцями валізку, його полонили спогади. — Так, знайома зброя.

— Вам продам задешево. Тридцять тисяч євро.

— Цього разу я не за гвинтівкою прийшов. — Харрі обернувся до відкритого стелажа, що стояв посеред кімнати. З полиць шкірили зуби пофарбовані білим чудернацькі дерев’яні маски.

— Це маски духів народу май-май, — мовив ван Боорст. — Ці хлопці вірять, що коли крапнуть на себе свяченої води, то стануть невразливими для ворожих куль. Бо кулі теж обернуться на воду. Повстанці май-май ішли воювати проти урядових військ із луком та стрілами, у шапочках для душу й маючи за амулети затулки для ванни. I’m not kidding you, monsieur [76] Я не жартую, месьє (англ.). . Певна річ, їх викосили. Але воду ці май-май все одно люблять. І білі маски. А ще — серця й нирки своїх ворогів. Злегка обсмажені, й з кукурудзяним пюре.