В’ячеслав Васильченко - FакіR

Тоні замовк. За мить – уздрів кельнера з морозивом. Повернувся і додав, дивлячись на окуляри візаві, за якими той ховав очі:

– У світі (я твердо в цьому переконаний), є одна-єдина філософія. Спільна для всіх. Ідеалістів-матеріалістів. Філософія шлунку. І крити тут нічим.

«Містер Гоффман» відповідати не поспішав.

Кельнер поставив морозиво й зник.

– Гм… Здаюсь. Помилявся. Вважав, що розум і накачані м’язи – речі непоєднувані, – мовив незнайомець, занурюючи ложечку в білу піраміду, обсипану горіхами й шоколадом. – До речі, горіхів у цьому барі кладуть менше, ніж слід. Не помічали?

– Від солодкого не фанатію.

– А я, знаєте, «маю таку ваду».

«Містер Гоффман» вагався і тому – тягнув час. Не заради ж морозива та філософських розмов покликав він Тоні.

Заграла приємна заспокійлива музика. Побільшало відпочивальників. Вільних столиків майже не лишилось. Біля стійки кілька чоловіків дружньо розмовляли й пили. Три пари повільно крутились.

«Містер Гоффман» продовжував їсти, длубаючись. Наче вишукував там слова, які збирався сказати.

Тоні це дратувало. Багато думає про себе цей «діло-вар» . Виграє на чутливих струнах нервів. І карти відкривати не поспішає. Навмисне?

– Слухай, ти, пожирачу морозива, – кинув Тоні, підвівшись і нахилившись ближче, щоб не почула решта, – якщо ти зараз же не скажеш, для чого я тобі потрібен, отримаєш друге зауваження. – І для більшої певності пограв промовистими біцепсами.

– А ти чудовий хлоп’яга, – засміявся «містер Гоффман» і відсунув вазочку. – Подобаєшся. Радий, що не помилився.

Трохи заспокоєний, Тоні опустився на стілець. Хоча полум’я з ніздрів продовжувало вилітати. І копита поривалися бити об землю.

– Мені потрібен такий, як ти, – вродливий, рішучий і дужий, – повів далі незнайомець. – Справа делікатна. Складна. Небезпечна. Але страшенно вигідна. При найкращому результаті зможеш до гробової дошки безтурботно віддаватись радощам життя. А, навтішавшись, померти в розкошах і достатку. Якщо, звичайно, розумно поведешся зі своїм багатством. Але це все, повторюю, – і любитель морозива, задерши скатертину, постукав по стільниці, – стане можливим лише тоді, коли спектакль, який я задумав, закінчиться гучними оплесками й вигуками «браво»». Добрячу частину роботи доведеться виконати тобі. Але й «пайка» твоя в «загальній сумі від проданих квитків» теж царська.

Тоні уважно слухав і відчував, як під серцем слизькою гадюкою починала ворушитися жага. Спокуслива й солодка. Сліпа і глуха. Для того, хто перебивався з копійки на копійку, перебігав з роботи на роботу, отримуючи невтішний мізер (хоча й серйозно займався спортом і плекав надію хоч завдяки досконалому тілу «вибитися в люди»), такі горизонти аж надто туманні. Тепер же – варто лише промовити «так», майстерно виконати «роль» у задуманому «містером Гоффманом» спектаклі – і туман може розвіятися. І бажане життя вималюється в усій омріяній красі. У Тоні аж дух забило від раптової приємності, що налетіла могутньою хвилею від однією лише гадки про оте ТОДІ…

Хоча… Не все так просто. Солідний куш зривають, тільки ризикуючи життям. І – переступаючи закон. А там і вирок серйозний можна вигребти . У кращому разі. І на кулю легко нарватися. Чи ще щось таке релаксове . З варіантом переселення на цвинтар.

Ще одна гадюка заворушилася поряд з першою, а потім і накинулась на неї. Ім’я другого гада знав добре. Інстинкт самозбереження. Цей, слава Богові, теж не дрімає.

«Містер Гоффман» запалив і протяг червону пачку з двома «метеорами» вгорі. «West» – автоматично прочитав хлопець, а вголос мовив:

– Дякую. Тютюн – це не моє.

– Правильно, – закивав незнайомець, глибоко затягнувшись, і сховав пачку до кишені. – Ще одна вада. Їх, взагалі, у мене багатенько. Говорю це, щоб, коли доведеться працювати разом (гадаю, саме так і станеться), ви були в курсі… Бачу, вагаєтесь. Правильно. Коли ознайомитесь із «текстом», хвилювань додасться. Тому пропоную першу умову. Даю добу для роздумів. Завтра, рівно о першій, зустрічаємось за цим столиком. А тепер – «лібрето». Вродлива доня одного місцевого мільйонера має два маніакальні захоплення: коштовності та красиві дужі чоловіки. Першого в неї – греблю гати. Другого – теж немало. Було. Але «процес триває». Завдання «актора», тобто ваше: стати черговим її «амуром». А потім – «було ваше – стало наше». Імпровізації дозволяються. Але в розумних межах. Гонорар після аншлагу – пополам.