В’ячеслав Васильченко - Притулок для прудкого біса

– … ось це.

Богдан обережно й несміливо взяв, обдивився очима бувалого опера, намагаючись із першого погляду визначити, у чому ж там річ.

На аркуші чорніли надруковані на принтері великими буквами всього два речення: «Я ТЕБЕ ЗНИЩУ» (вище) і «СПРОБУЙ РОЗГАДАТИ ЦЕЙ КРОСВОРД СМЕРТІ». Ще нижче справді накреслено кросворд.

– Поштою надіслали, у звичайному конверті, – почав коментувати Трев і дістав з папки ще й конверт. Адреса одержувача теж надрукована принтером. – Учора твій Андрій Григорович із цим усім і заявився. Блідий такий, переляканий, немов щойно втратив усі незліченні багатства. Або опинився за крок від могили. Принаймні, привид інфаркту в кабінет увійшов за ним слідом. Моторошне видовище.

Богдан відірвався від «послання» й поцікавився:

– На розіграш не схоже?

Трев скорчив гримасу сумніву й знову відповів питанням на питання:

– А хто ж його знає? Знаскоку так нічого певного й не скажеш. Розробку тільки почали. Але якби це був розіграш, то чого так лякатися? А то сам не свій… Найбільше, звичайно, підходить версія про конкурентську тяганину. Та й фраза «я тебе знищу» теж начебто туди хилить.

– Підтримую, – зважено погодився Богдан. – Коли мова заходить про бізнес-фігури такого калібру, у дев’яти з десяти випадків мотиви ростуть з професійної сфери. Але й один випадок, що лишається, з рахунків скидати ніяк не можна. Все може бути… А що про Никонова відомо взагалі?

Трев дістав із тієї ж «худої» папки аналітичну довідку й, переглядаючи, почав коментувати:

– Ну що, звичайна біографія комсомольського працівника з народу. Народився в Запорізькій області, у селянській родині. Після школи працював у рідному колгоспі. Потім армія, Запорізький університет, історичний факультет, робота в комітеті комсомолу альма-матер, потім запорізький Ленінський райком, міськком і ЦК республіки. Кар’єра, як бачиш, розвивалася стрімко. Потім розвал Союзу й перетворення колишніх завзятих поборників соціалізму й суспільної власності на стійких прихильників капіталізму й власності приватної. Вивчивши Марксів «Капітал», вели семимильними кроками радянське суспільство до комунізму. Але потім залишили всіх на півдорозі, а самі перестрибнули до капіталізму. Різко. Прихопивши, щоправда, із собою не товстезну книгу бородатого основоположника, а великий реальний капітал, створений мільйонами мозолястих копійок. Ось такі казкові перетворення. Метаморфози, так, здається, по-вашому, по-вченому? Нові герої нових казок.

– Сильний вовчисько, – закивав Лисиця. – І, швидше за все, хитрий. Цей зубами вчепиться, але свого не відпустить.

– Закономірність, друже, закономірність. По-іншому такого Никонова ніколи б не було. Або ти виєш і рвеш направо й наліво, як і решта хижаків, або вони не приймають тебе до зграї. І ти – за бортом, жалюгідний шакал… Отож… Тринадцять років тому Никонов створює «Ніку-Компані», що займається виробництвом алкогольних напоїв. Справи йдуть до неможливого успішно. І, отже, можна сміливо пити-попивати, їсти-поїдати та добра наживати. Тобто – збільшувати й розширювати створений бізнес-рай. Але тут, бачте, трапилося непередбачуване. Хтось, використовуючи дуже вже оригінальний спосіб, пообіцяв знищити колишнього аж до кісток товариша, а тепер ще глибше (чи глибше вже нікуди?) пана Никонова А. Г.

– І зваж: ця, на перший погляд, чиясь, можливо, невинна витівка так сильно налякала нашого комерційного генія. Здавалося б – з його можливостями візьми та й споруди броне хороми, оточи броне охоронцями, їздь у броне автомобілях і не заморочуйся на жодні погрози. Хоча, звичайно, в такому житті веселого мало. Але воно краще, ніж узагалі ніякого. Як кажуть, краще один раз побути боягузом, ніж усе життя мертвим .

– Ну, нам з боку легко шукати виходу. А ти візьми та й опинися на його місці. Може, за місяць, або й менше, такого життя серед постійного страху або з глузду з’їдеш, або все-таки захочеш «усе життя бути мертвим». Невідомо ще, що краще. І мільйони (або вже, швидше за все, мільярди) набриднуть.

– Так він, наш «кроссвордист», саме цього й домагається! – радісно вигукнув Богдан, немов знайшов ключ до загадки, що ятрила Никонова й Трева. – Тут, як бачиш, все просто. Як там по-вашому, по-юридичному? Cui bono? Cui prodest? [7] Cui bono? Cui prodest? ( лат .) – «У чиїх інтересах? Кому на користь (вигідно)?» Мені здається, хтось хоче (програма мінімум) пограти на нервах грошовитого дядечка, ну а програма максимум, – напевно, як сказано в «кроссводному посланні», усе-таки його знищити. Причому – розтягти цей процес, посмакувати. Адже у цього кроссвордика не одна графа, а цілих вісім. Це що: вісім чиїхось смертей чи одна, – Никонова, – але тільки у восьми іпостасях?