Ю Несбьо - Таргани

Задзвонив телефон.

— Мьоллер.

— Це Холе. Так ти все знав?

— Алло! Це ти, Харрі?

— Ти знав, що мене вибрали спеціально, щоб вони не сумнівалися — це розслідування ні до чого не приведе?

Мьоллер понизив голос. Він відразу забув і про лижі, і про комп’ютер.

— Не розумію, про що ти…

— Я хочу почути від тебе самого, що ти не знав про те, що в Осло від самого початку підозрювали, хто саме вбивця.

— Гаразд, Харрі, я не знав… Я маю на увазі, я не знаю, про що ти говориш!

— Голова поліції й Даґфінн Торхус відразу після вбивства знали, що норвежець на ім’я Уве Кліпра й посол виїхали з будинку Кліпри в одній машині, за півгодини до того, як посольська машина опинилася біля мотелю. Вони також знають, що в Кліпри скажено вагомий мотив для вбивства посла.

Мьоллер важко опустився на стілець.

— І що це за мотив?

— Кліпра — один із найбагатших людей у Бангкоку, а посол зазнавав грошових труднощів, от він і вирішив стати ініціатором неофіційного розслідування про сексуальне використання Кліпрою дітей; тож коли посла знайшли вже мертвим, у його кейсі виявилися знімки Кліпри із хлопчиком. Неважко уявити собі, навіщо посол мав до нього візит. Мольнес, мабуть, переконав Кліпру в тому, що лише він один знає про це і що він власноруч зробив ці знімки. Потім він, імовірно, призначив ціну за фотографії, тобто за «всі віддруки» — ніби так це звичайно називається? Зрозуміло, неможливо визначити, скільки знімків надрукував Мольнес, але ясно, що Кліпра зробив висновок: такий шантажист, як цей невиліковний гравець-посол, прийде до нього ще не раз. І тоді Кліпра, швидше за все, запропонував проїхатися куди-небудь на машині; сам вийшов біля банку, а Мольнеса попросив почекати в мотелі, поки він повернеться туди з грішми. Приїхавши в мотель, Кліпра відразу зрозумів, у якому номері зупинився посол, адже побачив його машину, припарковану у внутрішньому дворі, правильно? А цей хрін навіть простежив, що ніж веде до Кліпри.

— Який хрін?

— Льокен. Івар Льокен. Старий хрін із розвідки, що багато років пропрацював у регіоні. Каже, що займався біженцями по лінії ООН, але, може, і бреше, біс його знає. Думаю, платню він отримує в НАТО або в подібній організації. Він кілька місяців шпигує за Кліпрою.

— А посол про це що, не знав? Мені здалося, ти сказав, ніби саме він був ініціатором розслідування.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти стверджуєш, що посол поїхав до Кліпри, щоб шляхом шантажу отримати від нього гроші, хоча й знав, що цей хрін із розвідки стежить за будинком.

— Ну звичайно, знав: адже він отримав два віддруки фотографій, зроблених Льокеном. Що ж іще? Немає нічого підозрілого в тому, що норвезький посол робить візит увічливості найбагатшому норвежцю Бангкока, хіба ні?

— Можливо. Про що ще розповів цей Льокен?

— Він розповів мені про справжню причину мого відрядження в Бангкок.

— І що ж це за причина?

— Зажди трохи.

Мьоллер почув, як його співрозмовник прикрив рукою трубку, потім пролунали різкі вигуки норвезькою й англійською. Слідом за цим Харрі знову з’явився на лінії.

— Вибач, Мьоллер, ми тут сидимо одне в одного на голові. Мій сусід посунув свій стілець прямо на телефонний дріт. Так на чому ми зупинилися?

— На причині твого відрядження.

— Авжеж. Ті, хто замішаний у стеженні за Кліпрою, дуже ризикують. Їм може загрожувати викриття, і тоді не уникнути політичного скандалу, і тут уже голови полетять, вірно? Коли посла знайшли вбитим, усі розуміли, хто це зробив, але треба було все влаштувати так, щоб розслідування не призвело до розкриття всієї конструкції. Потрібна була золота середина — дещо почати, але так, щоб не здіймати зайвого пилу. А коли надіслали норвезького поліцейського, це мало означати, що заходів ужито. А слідчу групу, як я чув, направити відмовилися, злякалися, мовляв, негативної реакції тайців.

До сміху Харрі долучалася якась інша розмова, що відбувалася десь між земною кулею й супутником на орбіті.

— Замість цього надсилають сюди того, хто, на їхню думку, найменше здатний що-небудь розкопати. Даґфінн Торхус пошукав і знайшов потрібного кандидата, який уже точно не завдасть їм клопоту. Оскільки напевно буде проводити вечори за кухлем пива, а вдень дріматиме з похмілля. Харрі Холе — чудовий кандидат, оскільки він працює, але ж у такому особливому режимі. А якщо виникнуть питання, вони завжди зуміють обґрунтувати свій вибір: адже він чудово зарекомендував себе в Австралії! Та й Мьоллер, голова відділу, до цього Холе добре ставиться, а Мьоллеру ми все скажемо, — хіба не так?