Ю Несбьо - Таргани

Він замовк і поглянув на Мьоллера, який намагався зрозуміти, чому це йому такий неприємний цей бюрократ з агресивним підборіддям.

— Ми могли би сформувати збірну команду…

— Ніякої команди, Мьоллер. Що менше галасу, то краще. Крім того, голова Управління поліції пояснила нам, що коли ми сунемося туди цілою командою, це навряд чи полегшить співпрацю з тамтешньою поліцією. Так що потрібна лише одна людина.

Одна?

— Ваша начальниця вже запропонувала нам кандидатуру, і ми гідно оцінили її пропозицію. Власне, це ваш підлеглий, і ми хотіли б почути вашу думку про нього. Із бесіди голови Управління поліції з колегою із Сіднея виходить, що цей ваш кандидат чудово показав себе під час розслідування убивства Інґер Холтер торік.

— Я читав узимку про цю історію в газетах, — додав Аскільсен. — Вражає. Отже, це ваша людина?

Б’ярне Мьоллер важко ковтнув. Он воно що, голова Управління запропонувала, щоб до Бангкока поїхав Харрі Холе. А його сюди запросили, щоб він підтвердив, що Харрі Холе — найкращий із кандидатів, чудовий працівник.

Він оглянув людей за столом. Політика, влада, впливовість. Він ні біса не тямить у цих іграх, але зметикував, що справа так чи інакше стосується його самого. Дуже важливо, що саме він зараз відповість і як учинить: це матиме наслідки для його подальшої кар’єри. Керівник Управління сама запропонувала цю людину. Але хтось із цих бюрократів захотів почути, якої думки про Холе його шеф. Мьоллер поглянув на керівницю й спробував прочитати в її очах, що йому слід робити. Авжеж, може статися, що Холе все зробить на вищому рівні. І якщо зараз відрадити їх посилати його підлеглого, чи не подасть він цим свою керівницю в найгіршому світлі? Тоді його проситимуть назвати інше ім’я, і коли названий кандидат зіпсує всю справу, то може статися, що полетить його, Б’ярне, голова.

Мьоллер звів погляд на картину, що висіла над головою керівниці: згори на нього дивився Трюгве Лі, генсек ООН. Ще один політик. За вікнами виднілися дахи багатоповерхівок у сіруватому зимовому світлі, фортеця Акерсхус і флюгер, що миготів од вітру на даху готелю «Континенталь».

Б’ярне Мьоллер вважав себе добрим поліцейським, але тут було щось інше, він не знав правил цієї гри. Що порадив би батько? Еге ж, він завжди тримався подалі від політики, констебль Мьоллер. Але він завжди знав, що важливо, а що ні, й відмінив свою заборону щодо навчання сина в Поліцейській академії після того, як той із відзнакою скінчив перший курс юридичного відділення. І таке інше. Б’ярне зробив так, як сказав батько, і після випускних заходів батько все кахикав і кахикав, плескаючи сина по спині, поки той не попросив його припинити.

— Слушна пропозиція, — почув Б’ярне Мьоллер свій власний голос, та ще й такий гучний і виразний.

— Чудово, — сказав Торхус. — Причина, з якої ми якнайшвидше хотіли почути вашу відповідь, у тому, що це треба вирішувати негайно. Хай ваш кандидат кидає всі справи й береться за нашу проблему вже завтра.

Що ж, можливо, Холе саме зараз і потребує такого завдання, намагався втішити себе Мьоллер.

— Шкода, що ми забираємо у вас такого цінного працівника, — мовив Аскільсен.

На цих словах шеф відділу вбивств Б’ярне Мьоллер ледь стримався від сміху.

Вони знайшли його в «Шрьодері» на вулиці Вальдемара Тране — старій і респектабельній корчмі на перехресті, де західний район Осло зливається зі східним. У корчмі, чесно кажучи, швидше старій, ніж респектабельній. Респектабельність була лише в тому, що міська інспекція з охорони пам’яток оголосила це вохристе прокурене приміщення архітектурною спадщиною. Але це не вплинуло на клієнтуру — гнану й винищувану породу старих пияків, вічних студентів — вихідців із селян — і волоцюг-донжуанів, які давно випали із сідла.

Коли протяг від дверей на мить розвіяв дим, двоє поліцейських побачили високого чоловіка, який сидів під старовинною картиною із зображенням Акерської церкви. Його світле волосся було підстрижене так коротко, що їжилося, а триденна щетина на худорлявому виразному обличчі відбивалася сивим полиском, хоча чоловікові навряд чи було далеко за тридцять. Він сидів усамітнено, тримаючись рівно, не знімаючи короткого пальта, так, ніби будь-якої миті ладен був підвестися й вийти. І наче кухоль пива, що стояв перед ним на столі, був для нього не задоволенням, а роботою, яку треба було виконати.

— Нам сказали, що ми знайдемо тебе тут, — сказав старший із двох і зайняв стілець навпроти чоловіка. — Я інспектор Волер.