Галина Цикіна - Остання крапля

Ця іграшка завжди дратувала Оксану через те, що була надмірно гучною. Сьогодні ж вона вперше зраділа, що Тарас заборонив їй позбутися піаніно. Не вагаючись, жінка натиснула на кнопку із зображенням скрипкового ключа.

– Hello, – піаніно жваво привіталося безтурботним голосом.

Потім цілий хор дзвінких дитячих голосів весело заспівав відому дитячу пісеньку «If you happy and you know it», супроводжуючи спів плесканням у долоні та тупцянням.

Дівчинка хмикнула, перевернулася з боку на спинку, а потім голосно заридала. Замахала ніжками, скидаючи із себе ковдру.

– Тату! – почала кликати мала. – Та-туууу!

Оксана вимкнула піаніно. Вона спостерігала, як донька заливається слізьми, і здавалося, її серце от-от розірветься від почуття провини й жалю.

Жінка присіла біля малої та спробувала взяти її за ручку.

– Маленька, пробач, – прошепотіла вона, – але мама мусила. Ми ж обидві хочемо, щоб тато був поруч.

– Таааааа-туууу!!! – Мала відштовхнула материну руку і знову заплакала.

«Мене навіть не кличе», – кольнуло в серці.

Жінка глянула на годинник: уже майже хвилину лунає голосний плач. Добре, що середня донька сьогодні ночує в подруги, а старша в навушниках узагалі нічого не чує.

«Ну чому ж він не йде? Невже відійшов занадто далеко?»

Оксана роздратовано видихнула і вже збиралася брати малу на руки, коли почула швидкі кроки. За мить Тарас зазирнув до дитячої.

– Вона не хоче зі мною, – примирливо промовила жінка. – Тебе кличе.

Тарас кинув на дружину швидкий неприязний погляд.

– Може, для початку світло слід вимкнути! – обурився він пошепки.

– Так-так, – Оксана слухняно вимкнула світло й тихо вийшла з кімнати, спостерігаючи, як мала схлипує в батька на руках.

Ще мить повагавшись, жінка вийшла до задніх дверей і замкнула їх на ключ. Оксана чудово розуміла, що такі несерйозні дії надовго чоловіка не втримають, але принаймні цей бій вона виграла.

Стас переможно скинув руки догори, коли його онлайн-команда тріумфувала в черговому раунді комп’ютерної гри.

– Класно ми їх… – пролунав у навушнику голос його найкращого друга Сергія.

– Ага, як лохів розбили! – не стримував радості хлопець. – Ну що, ще катку?

– Ніякої катки! – До кімнати зайшла мати, і Стас аж підскочив від несподіванки.

– О, чуваче, батьки на твоїй території, – прозвучала у навушнику насмішкувата фраза.

– Ага, – пробубнів хлопець, – той випадок, коли віртуальність краща за реальність.

– Я все чую! – Мати виставила руки в боки. – Ану вимикай свою іграшку й пішли вечерять.

– Мамо, а ти чула про особистий простір і повагу до індивідуальності підлітка? – Станіслав усе ще сподівався почати новий раунд гри.

– А ти чув, що як не будеш слухати матері, то на Новий рік не получіш нового телефона?

Стас неохоче вимкнув гру і скинув повномірні навушники на стіл. Крутнувся на стільці й повернувся до матері.

– То он яка вона, ціна моєї хорошої поведінки?

– Ніби ти не знав, – поблажливо всміхнулася жінка, а потім роззирнулася, – а ще ціна хорошого навчання і прибирання за собою.

Хлопець позірно закотив очі й потягнувся на стільці.

– Ма, навіщо мені те навчання? Я на «Твічі» своїми стрімами про «Dota 2» вже заробляю гроші. А завдяки фоловерам і донатам я сам собі через місяць телефон куплю. І взагалі, мені ще трохи підвищити скіл, і я стану кіберспортсменом.

– Що тобі підвищити? – нахмурилася мати.

– Скіл… – хлопець дратівливо видихнув, – ну, рівень.

– Ти ж знаєш, синку, можеш не стараться, я все одно нічьо не поняла з того, що ти сказав. Окрім того, звісно, що ти скоро станеш спортсменом. За це я завжди обома руками й ногами. Наш батько в молодості он знаєш як м’ячика гатив. А дід твій…

Станіслав заплющив очі.

«Ну що скажеш людям із кам’яного віку?»

– Батько вже повернувся з магазу? – натомість запитав він.

– Так, батько в гаражі, машину ставить. – Мати зупинилася на виході з кімнати. – Якби ти хоч на мінуточку відволікся від комп’ютера, то бачив би щось і в цьому світі, а не тільки в паралельному.

– Віртуальному, ма…

– Яка різниця, – кинула жінка і вийшла з кімнати.

Станіслав видихнув так, наче щойно безрезультатно намагався щось утовкмачити малій дитині, а потім нарешті підвівся з крісла. Юнак потягнувся, покрутив головою – суглоби задоволено хруснули, радіючи, що нарешті мають шанс рухатися.

Коли хлопець зайшов до вітальні, його молодша сестра вже сиділа за столом і активно водила пальцями по екрані смартфона. Дівчина ніяк не відреагувала на появу брата. Станіслав умостився поруч, а Іра навіть голови не підняла. Тоді хлопець висмикнув телефон з її рук.