Євгенія Кононенко - Імітація

— Хай він сказиться! Це не мій тип мужчини!

— А поки казимося ми...

Ларису викликали до закладу, де здобуває середню освіту син Ярослав, який уперто не вважає за потрібне виконувати навчальний план. Лариса не йде, замість неї до гімназії суне бабуся Майя, і, не вислуховуючи скарг учителів, сама в свою чергу скаржиться на дочку Ларису і на свою катаракту. Розгублена кураторка каже, що цього разу Ярославу виставлять необхідні бали, але надалі — за що ви, власне, платите гроші? Лариса не сприймає маминих слів. Кладе слухавку і просить, щоб її більше не кликали до телефону, якщо це знову з дому. Але цього разу її питає незнайомий жіночий голосок:

— Алло! Це Лариса Вікторівна? З вами говорить Галя з Гірничого. Ми з вами разом їхали в поїзді. Не пам’ятаєте?

Галя? Яка ще Галя? Ах, з Гірничого! А я й не знала, що ти Галя. Лариса згадала гарненьке дурненьке личко, довгі ноги і лялькові фарбовані кучері дівчини з Гірничого, що їхала з ними в купе разом з бадьорим підстаркуватим Джеком. Очевидно, як це й можна було передбачити, той Джек десь завіявся. Дуже доречно. Де ти є, Галю?

— Я в Києві. Приїхала до тьоті Марусі.

Лариса призначає їй зустріч біля Золотих Воріт.

— А з якого боку? — питає янгольський голосочок.

— Там, де Ярослав Мудрий.

— Ярослав Мудрий? А де він?

— На двох гривнях! Twogrivna man. Біля нього. Тільки дивись, не поплентайся до стогривенного!

Галя не розуміє гумору, але добре розуміє англійську мову. Закінчувала Донецький університет. На стаціонарі! В Гірничому роботи нема. Навіть не влаштуєшся до школи на сто сім гривень. Була зустріла Джека. А в нього, виявилося, ще нема дозволу на одруження, який видається на підтвердження фінансової спроможності. Вона згодна і без спроможності, але без неї він не може викликати її до Америки. Тільки й може іноді приїздити сам. А довідки чекати ще років 6-7. Краще пошукати щось інше. Правда?

— Правда! Тільки не будь такою нестримною, як тоді в поїзді. Do it easier. OK? [33] Легше. Добре? (англ.).

Джері в захваті від Галі, яку тут же бере на місце референта Тетяни. На третій день Джері уже замикається з Галею у своєму кабінеті. Мар’яна ніколи не падала так низько. Але й Біст ніколи не сяяв так сліпучо. Кажуть, він навіть відмінив свою поїздку до мами й тата на Різдво. Всім стає легше. Тільки би пережити фінансову комісію з Лондона.

— Ми вам казали, що в нас була велика надія на вас, — дякують Ларисі колеги.

— Ну й кар’єру ти робиш, Ларо, — висловлює своє захоплення Чеканчук. — Вищий пілотаж впливу на шефа: не спати з ним, а підкладати йому дівчат!

— За кого ти мене маєш? Підкладати дівчат! Скоро матимемо Wedding! [34] Весілля (англ.). Ти краще скажи: ми продовжимо пошук істини, Сашику?

— Пошук істини, пошук істини... Я про нього майже забув у цій лихоманці. Але сьогодні вранці Біст запитав мене, чи не міг би я знайти Рому Ручкіна, який працював тут перед генеральним звітом минулого року.

— А хто такий Рома Ручкін?

— О! Це Геній по схову істини від тих, хто її раптом шукатиме...

— Отже, то він ховає ту істину, яку шукаємо ми?

— Не думаю, щоб його роль була вирішальною у приховуванні нашої істини. Але завтра він прийде, і зробить так, що одна з наших ланок урветься назавжди.

— І ти про це знаєш і мовчиш?

— Якби ти знала щось про Рому Ручкіна, то активізувала б ці знання значно швидше. А ми, чоловіки, значно тупіші.

— То пересади свої знання в мою голову. А я їх зактивізую.

— Тоді давай сьогодні після роботи вип’ємо по 50 грамів у нічному барі. Чи ти вернешся додому об одинадцятій, чи о дванадцятій — не має значення.

— О дванадцятій навіть краще. Мої вже спатимуть і не діставатимуть мене.

— Тоді сьогодні ввечері підемо до кабака. І я розповім тобі про Рому Ручкіна.

У Києві пішов сніг. Засипало дорогу, трамвайні рейки, іржаві підвіконня і граблі у вікні навпроти. Щодня Олександр Риженко чекає дзвоника від Лариси або в крайньому разі від Сашка Чеканчука, але вони мовчать. Коли одного вечора він сам зателефонував Ларисі додому і почув від Майї Гаврилівни, що Лариса народила дебіла й посадила його їй на шию, а тепер вирішила приморити їх обох, а коли це нарешті станеться, вона навіть не прийде прибирати їхні розкладені тіла. Коли ж одного ввечері подзвонив додому Чеканчукові, то почув неадекватний набір звуків і короткі гудки перерваного зв’язку. Передзвонив ще раз — не брали слухавки, очевидно, вимкнули телефон. Правда, наступного вечора Чеканчук вибачився по телефону і сказав, що треба дожити до Різдва. Риженко запитав, як справи з картинами Козової — чи не було претензій від Біста, що картин замало. Чеканчук відповів, що нібито все гаразд, вогняний цикл прикрасив кабінет шефа, і підроблену розписку підшито до відповідної теки — він підшивав її особисто. А поки він більше не в змозі говорити. Доживемо до Різдва. Тоді фундація піде на канікули, і вони з Ларисою знову візьмуться за пошуки істини. Гадаю, сніг не замете всі сліди.