Євгенія Кононенко: Жертва забутого майстра

— І заодно пошукати боццетті Пінзеля.

— Це я зрозумів уже згодом. Коли назад дороги не було. А тебе тероризував той хворий пацан.

— Він не тероризував мене. Його тероризувала ота... Хельга. Вона навіть влазила в наші кімнати, коли ми їздили до Бучача.

— Вона сказала, що хоче покласти йому ліки, які він забув. А я стояв на вулиці, дивився, чи не з’явитесь ви, щоб попередити її по мобільному.

— А з адміністраторами готелю домовлявся ти?

— Маріанно, облиш мене! Я винний!

— Послухай, а тоді ти допомагав їй везти його до аеропорту?

— Не нагадуй, Маріанно! То був такий жах! А ти була моєю найкращою компаньйонкою! Я мав на тобі найбільший відсоток! Тебе рекомендували друзям! А робота в журналі тебе влаштовує? Я довго думав, як допомогти тобі. І порекомендував тебе в журнал, бо знаю вашого головного. Я виправдався. Ти так натерпілася з тим ненормальним! Певне, тобі й досі не дають спати вночі його шизи!

Тут Пепербаум мало не потрапив у яблучко. Але все-таки «мало не».

— Мені дуже подобався Мікаель. Він талановитий скульптор.

— Маріанно, скажи чесно, ти вибачила мене?

Леся знизала плечима.

— Я не маю на тебе образи. Я не шкодую, що познайомилася з Мішелем. Тоді це було дуже тяжко пережити, але зараз я рада, що доля звела мене з ним. І з Пінзелем також.

— Це правда? Ти говориш усе це щиро?

— Абсолютно. Можливо, ти мав би зателефонувати мені, попередити про Хельгу, я б поводилася з ним по-іншому.

— Господи, то потрійна гра, я й подвійної не витримував. Але ти кажеш правду, ніби була рада знайомству з тим прибацаним хлопцем?

— Кажу правду, Карене.

— Тоді я маю віддати тобі оце.

Пепербаум підвівся з дивані рушив до стіни. Несподівано легко відсунув її, як дверцята купе. Увійшов до тої кімнати, де його працівниці були на його ювілеї, повернувся звідти з купою роздруків.

— Ось, це тобі. Якщо хочеш, можеш надалі зв’язуватися з ним сама.

То були листи від Мішеля до Маріанни, які він з певною періодичністю надсилав на електронну пошту «Таємного бажання». Леся подумала, що жоден з її клієнтів цього не робив. І кіноаматор, якому кортіло зняти промзони, жодного разу не надіслав навіть їй привітання на Різдво. Для нього те, що було між ними, завершилося. А Мішеля також мучив ефект незавершеної дії. Так само, як і її. А тим більше, їх з Маріаною поєднували не дегуманізовані індустріальні краєвиди, а живі скульптури великого Пінзеля. Навіть якщо котрісь із них були виготовлені з мертвого дерева.

Леся сховала до бенкетної сумочки листи від Мішеля. Вони ледь влізли туди. Андрій обіцяв зустріти її з прийняття. Доведеться відкласти читання цих листів на потім. Адже чекала довше. Аж три роки.

Андрій не залишився на ніч. Вони не посварилися з Лесею, але він поїхав, і їй стало водночас і сумно, і добре. Вона не могла прямо зараз сісти читати листи від Мішеля. Для цього настане час, але не зараз. Вона неодмінно вчитає його листи і знайде в них особливий сенс, хоча це всього-на-всього роздруки електронних листів, не шляхетний старовинний манускрипт. Але це трохи згодом. А зараз вона підійшла до комп’ютера, ввімкнула його, знайшла файл зі своєю сповіддю. І дописала туди:

Є надія, що таємниця Мікаеля Готтесльойгнера відкриється мені, й незавершена дія, яка мучила ці три роки, матиме своє продовження.

Але чи розкриється таємниця великого Пінзеля? Таємниця його життя і його смерті, таємниця його жертви і його забуття? В цій таємниці також присутній мученицький ефект незавершеної дії, який нібито нічого не означає в повсякденні, але тих, хто підпав під його дію, мимиволі травматизує, породжуючи і інтригу, і біду. А, може, й правда, ті хто дивилися у вічі його скульптур, не знатимуть спокою до кінця своїх земних днів і навіть по тому?..

Жовтень-листопад 2006 року.

«Жертва забутого майстра» є художнім твором. Всі збіги з реальними особами є випадковими. Невигаданою є тільки особа самого «забутого майстра».

Редакторські примітки перенесено до розділу «Примітки» з дописом «(прим. редактора)» та розставлені по тексту.

q4ma

Середина 1740-х— у містечку Бучач на українському Поділлі (на той час — Річ Посполита, Польща) при дворі Канівського старости Миколи Потоцького з’явився скульптор, що назвав себе Пінзелем.

Друга половина 1740-х— Пінзель виконує на замовлення Миколи Потоцького алегоричні кам’яні фігури, встановлені згодом на аттику Бучацької ратуші. У Бучацькій готичній фарі 1379 року, робить два вівтарі: Св. Тадея та Св. Миколая. Йосиф Потоцький замовляє для Монастириського парафіяльного костелу Великий вівтар з фігурами архангелів. Для церкви Св.Покрови в Бучачі виконує іконостас, амвон, вівтарі Св.Миколи та Вознесіння Богоматері з алегоричними фігурами Віри, Мужності, Товія та невизначеною жіночою фігурою.