Андрій Котовський - Потопельник у рожевих рукавичках

Але під деревом — наразі пустка. Не сидять. Куди ж поділися Ігор та Зайчисько?

Потвору з рожевою головою, того чи те, що дивно стояло у воді біля великого каменя й злегка гойдалося, — Соломія побачила, коли вдивилася у річку з місця, де повинні були б рибалити хлопці.

... Лобода кинулася від річки, з пагорба вниз, через луку, до житла, до початку вулиці.

«Спокійно. Ще спокійніше. Ти ніколи не вживала наркотиків. Ти не спиш зараз. Вчора — (тобто, сьогодні, вночі) — ти лише ковтнула вина, дозу варто назвати „гулькін хєр“. Отже, ти побачила те, що існує насправді».

Тут не індик, танцюрист з оперети, тут — не треба волати. Треба добігти до старого, може, він бачив хлопців. Або іще щось.

Дід і досі сидів на своїй цераті, пальці вирізняли з купки те насіння, яке має шанс стати соняхом.

— Але прошу київської пані, на тебе тепер водяний індик накинувся?

— Не скажете мені, тут пару годин тому рибалки не проходили?

— Пару годин тому я ковбаску з білим хріном, сметанковим, їв. Але Бакс гавкав, собака. Бачила дрібного лохмача? Він все, як повз нас йдуть, гавкає, на тебе ж також?

Соломія намагалася дихати гранично глибоко.

За парканом, за спиною в діда, намалювалася дебела тітка, ровесниця Соломії, у «кохті з люрексом». Вона ущипливо вилупилася на одяг Соломії, те, що друзі іменували «хламидою», дивний широкий бавовняний сарафан до землі, у кольорі теракоти.

— Тату, йшли б телевізор дивитися, бо тут туристи задьоргають. Треба інхвормації? Так ваші кохані до риби не дійшли. Морячок перехопив. Надо знать, до Чарчихи повів. Ген, праворуч, свою хату минайте, в хату для всіх, хе-хе, заходьте…

Шок припинився. Лобода йшла у зазначеному їй керунку. На ґрунтовій стежці кроків нечутно, проте не здригнулася, коли соняшниковий дідусь, наздогнавши, поклав їй руку на плече.

— Чуєш? Не психуй. Ви ж до Правденків приїхали? Тато Олесечки, Царство Небесне, ми дружили з ним. І мамцю її поважаємо, йди собі, якщо хочеш, до Валі Чаркіної, тіко не скандаль, бо не треба. Костя-Морячок, він наш, хоч і віявся десь по світах, і ніби відсидів. Рибалка найліпший, абись знала. Правденківський зять, той, Олесчин муж, що з ним ви приїхали, ще коли з Морячком на рибі знюхався. Секрети вивідать хоче.

А Морячок — не бандит, ні, таки рибалка. У Чарчихи кожен день баночку майонезну купує, жінка йому на більше грошей не дає. Ось і лупить до Чарчихи з приїжджими, якщо хтось поведе.

— Нащо йому кожного дня банка майонезу? Тобто, я про інше, Чарчиха — це… чаклунка?

— Борони Боже. Самогонщиця. А хто ні? Бачила невістку, мало їй молоко від Красулі продавати, вирішила Чаркиній на самогоні конкуренцію здєлать. От і психує. А в Чарчихи, у Вальки — сезон, коли туристи приїздять. Наші ж отак, крадькома від бабів, у майонезну баночку, кап-кап, більше не беруть.

— Але ж класно тут самогонщицю прозвали, Чаркіна…

— Куди — прозвали? Ні, то її прізвище, настояще, буває так. Йди, дитинко, йди, тільки на своїх мужиків не сварися.

Здається, у цвіті вишень гули, якщо не класичні хрущі, то, хоча б, джмелі. Котрих нібито навесні бути не може?

Гром-баба, але ніде правди діти, у гарній вишиванці, саме несла з хати безневинну на вигляд пластикову плящину. До Соломії вона заговорила відразу, ніби до знайомої.

— Христос Воскрес! Заходьте-заходьте, гостя дорогенька, заходьте до тьоті Валі, в тьоті Валі не хімія. Натур-продукт!

Дерев'яний стіл під великою грушею здавався накритим гаптованою скатертиною, бо ним гуляла примхлива світлотінь.

Заєць ніяково тицьнув пальцем у бік свіжої пляшки.

— Це ми додому, для всіх, на пробу, і…тут самі попробували…

— Три… Ні, чотири години пробували?

Соломія говорила тихим, незнайомо хрипким голосом.

Ігор піднявся з-за столу.

— Відкашляйся! Чи перестудилася? Добре-добре, підемо зараз додому усі, оголошую обмивання щуки з «трам-пам-пам», з помпою!

Він показав на відро.

Лобода вирішила, що кидати погляд на дещо зеленкувате у воді — для неї зайвина. Проте, думка (нарешті!) запрацювала як годиться.

«Щука. Та, що не ловилася раніше, омріяна щука Ігоря. Впіймали її. У Росі. Не за кілометри звідси. На річці були. Посміхаються. Ніяких потвор у воді, треба розуміти, не бачили. Я бачила, стопроцентно. Коли ж „воно“ ускочило туди?»

Вона присіла на лавку.

— Хлопчики, моя інформація у обмін на вашу (Господи, граюся у дурнуватий детектив)…