Жан-Крістоф Ґранже - Останнє полювання

Тим самим безпристрасним тоном здоровань продовжив:

— Я читав у газетах про те, що з ним сталося. Це жахливо. Сьогодні вранці по радіо повідомили, що знайшли ще один труп, це правда?

Ньєман відповів у кількох словах. Повідомив лише строго необхідний мінімум.

— Що казали про Юрґена в середовищі садо-мазо?

— Нічого особливого. Він займався шібарі [38] Японське мистецтво зв’язування. , але любив також, коли і його зв’язують.

— Він був радше схильний до домінування?

— Ні, до підкорення. Але час від часу змінював ролі. Це досить рідкісне явище для цього середовища.

Ньєман замислився, чи не пропустив він нічого важливого з боку Юрґенових уподобань — флік від природи терпіти не міг такого типу дивацтва. Коли твоє життя сповнене справжнього насильства, клоуни, які граються в самокалічення, діють тобі на нерви.

— Найголовніше, про що я хотів із вами поговорити, — це сімейна історія Ґаєрсберґів.

Обличчя Шукая засяяло. Він протягнув руку до інших дверей.

— Ходімо. Я все підготував у себе в кабінеті.

Лігво Шукая-генеалога здавалося збудованим із паперу. Стіни були вкриті папками, теками, досьє. На підлозі громадилися стоси підшивок, гармошок-органайзерів для документів. По кутках купчилися книжки, вони займали кожну щілину. Але по центру стояло два повністю порожні великі столи.

Залізне бюро в кутку вгиналося під вагою справжніх господарів цих місць: тонн жовтуватих, перев’язаних мотузками, хаотично розкиданих папок, у яких оповідалася історія родів Баден-Вюртемберґу. Був тут і комп’ютер, під’єднаний до жорстких дисків, але, очевидно, сучасні технології становили меншість. Тут важив лише папір, справжній, той, що пліснявіє й розшарпується під пальцями.

Шукай обійшов перший стіл і зупинився біля другого, де на них чекала металева скриня. Ставши на одне коліно, чоловік відчинив її й пірнув у неї по груди. Тоді витягнув одну теку й поклав на лаковану поверхню столу.

— Повна історія Ґаєрсберґів. Рід, який можна відстежити як мінімум до часів Реформації і в якому не одне покоління доклалося до утворення Баден-Вюртемберґу. Що ви хотіли дізнатися?

Ньєман зняв пальто. У кімнатці стояла спека, важка й застигла, ніби пил, що висить у повітрі.

— Можна? — запитав він, удаючи, ніби кладе пальто на один зі стосів.

— Звісно. Ці книжки давно вже стали меблями.

Флік перевів подих — джерело його відомостей було не надто надійне.

— Я чув про деякі плітки, — почав він. — Нібито в кожному поколінні Ґаєрсберґів один із синів помирає передчасно. Що ви про це думаєте? Є в цій легенді хоч крихта істини?

Шукай сидів на купі книжок, упершись руками в стегна, ніби перекупник, що збирається сплавити комусь старого жеребця.

— Це не легенда, — заявив він. — Це чиста правда.

Чоловік звівся на ноги й розгорнув папку. Запахло чимось затхлим, як на горищі.

— У кожному поколінні була своя загадкова смерть…

Генеалог вийняв файл із вирізками з газет — така собі прес-книга, присвячена клану VG. Він засунув туди руку й виловив одну статтю.

— Наприклад, — сказав він, обережно кладучи аркушик на стіл, — Герберт фон Ґаєрсберґ, батько Макса й Удо, загинув на своєму вітрильнику неподалік від узбережжя Гренадин 1988 року.

Нова вирізка:

— Якщо піднятися на покоління старше, у 1966 безслідно зник Дітріх фон Ґаєрсберґ, старший брат Вольфґанґа, великого патрона з VG.

— Що означає «безслідно зник»?

Науковець простягнув Ньєманові вирізку — папірець із рудими плямами, від якого віяло духом розділеної Німеччини, Берлінського муру, холодної війни.

— Мов у землю запався, от і все.

— Його вбили?

— Була така гіпотеза, але тіло так і не знайшли. Казали також, що він був комуністом і виїхав на схід. Це малоймовірно. Згідно з іншою теорією, він більше не міг витримувати своїх родинних обов’язків. І втік… назавжди.

Шукай уже знову шарив пальцями в файлі.

— Поглянемо ще раніше. У 1943 Гельмут помирає у Франції внаслідок саботажу французького Опору на залізниці. Принаймні така була гіпотеза, адже його тіло так і не ідентифікували. Через рік його кузена Томаса оголосили зниклим безвісти у Франції, під час висадки американських військ. Їм було відповідно 31 і 29 років.

Ці зникнення набували чималого розголосу. Однак ніхто, здавалося, не помічав збігів між цими подіями. Ніхто, окрім ворожки з єнішів?

— Ви досліджували події… ще давніших часів?

На столі матеріалізувалися якісь адміністративні документи, цього разу написані пером.