Жан-Крістоф Ґранже - Останнє полювання

Удо гиготнув. Він кидав крізь чорні пасма, що спадали йому на очі, погляд, який мав би здаватися пронизливим, але свідчив лише про одне: поріг неадекватності в цього чувачка давно позаду.

— Час плине, але земля залишається на місці, — промовив він так, ніби щойно виголосив афоризм століття. — Тут ми у себе вдома. Полюємо на тварин, можемо полювати й на людей…

Лаура поклала руку братові на плече.

— Удо жартує, майоре. Ніхто тут не вважає себе вищим від закону. Візьміть-но ще півня. Він запечений у вашому вині. Тобто у французькому.

Ньєман повільно кивнув. Вечеря була смачнюча. Соковиті ковбаски, тушкований півень, на гарнір — шпецле [27] Німецький різновид невеличких макаронів круглої форми. під соусом із мюнстера [28] Сорт сиру. . Взагалі-то не дуже легка їжа. А проте наїдки танули в роті, ніби хмаринки, оточені червонуватим світінням і солодкуватим димком.

Флік послухався — жодних офіціантів, усі свої. Він хотів показати, що насолоджується вечерею, можливо, щоб перепросити за свою сусідку, Івану, яка ні разу й не торкнулася тарілки.

Міс Веганка вивела розмову з глухого кута, змінивши тему.

— Я тут дечого не розумію, — мовила вона, хутко закинувши до рота шматочок житнього хліба (поїсти їй все-таки треба було). — Заради полювання з собаками ви змушені перетинати кордон…

— І що? — з усмішкою запитав Макс, набагато спокійніший за свого брата.

— Чому ви не практикуєте шлеп’яґд?

Ньєман здивовано глянув на неї: де вона відкопала таке слівце?

— Це альтернатива, яку пропонує нам ландтаґ [29] Ландтаґ ( нім . Landtag) — місцеві законодавчі органи, земельний парламент. , — пояснила Лаура. — Полювання на приманку, просочену запахом тварин, замість живої здобичі…

Удо розреготався. Макс удовольнився тим, що втупив в Івану свої схожі на печери очі.

— То спробуйте кохатися з надувною лялькою, — сказав він стишеним тоном. — Ось що пропонують нам ці телепні з ландтаґу.

— Я гадав, що ви маєте там свій голос, — утрутився Ньєман.

— Звичайно, але плебс завжди в більшості. Це навіть одна з його ключових ознак.

Флік машинально кивнув. Макс був небезпечнішим за свого брата, таким же тупим, але стриманим і тверезим.

Раптом Удо підняв свій келих у напрямку каміна, від якого ширився, кружляючи в повітрі, різкий жар.

— Полювання — це кров!

Обидва кузени загиготіли. Їхні обличчя, розігріті вином і свічками, здавалися загримованими, їх вираз — перебільшеним, ніби на гротескних середньовічних картинах. А головне, вони, схоже, забули про смерть Юрґена — або ж ця загибель якраз і спричинилася до такого язичницького бенкету з вином і кров’ю.

— Саме це вас і збуджує? — запитала Івана.

Удо розвалився у своєму кріслі, спершись ліктями на ручки та опустивши підборіддя між ключиць, така собі поза п’янички, який от-от виблює.

— Я не заглиблюватимуся в цю тему з вами, мамзель Недоторка, але ви маєте дещо зрозуміти: у жилах тварини і мисливця тече одна й та сама кров. Гаряча кров, або…

— Чорна кров, — перервав його Ньєман, — так, я про це чув.

У мисливському світі часто можна було почути про це темне табу, що стосувалося чистісінького дикунства, яке змушувало вас вистежувати здобич, натискати на гачок і йти на ризик загинути й самому…

— У моїй роботі, — додав він, — це називають «злочинний потяг».

Лаура, яка, здавалося, перестала боятися суперечки, докинула:

— Але фліки, зрештою, також мисливці, хіба ні?

Ньєман неспішно розсмакував ковток тролінґеру — він випив якраз достатньо, щоб почуватися комфортно, але й не втрачати голови.

— Між полюванням, яким ви так пишаєтесь, і тим, яким ми займаємося щодня, є одна велика відмінність. Ми боремося з убивцями на рівних. А інколи це й нерівна боротьба. Часто ми опиняємося на місці здобичі.

— Але ви виживаєте, — відповіла Лаура. — Моєму братові так не пощастило.

Усі змінилися на обличчі, ніби пригадавши трагічні обставини, що зібрали їх за цим столом. Понад хвилину тишу заповнювало лише потріскування полум’я та шипіння свічок.

Ньєман вирішив, що прийшов час дізнатися про алібі цих двох недоумків.

Замість відповіді він отримав лише те саме гиготіння й перемигування між братиками.

— Що тут смішного? — запитав флік.

Макс випростався в кріслі й похитав своєю схожою на розфарбовану кеглю головою.

— Скажімо так, ми трохи порушили правила вікенду.

— Тобто?

— Замість того, щоб лягти раніше, як вимагає традиція, ми запросили до своїх спалень юних осіб.