Жан-Крістоф Ґранже - Останнє полювання

Івана мало не присіла в реверансі. Цієї миті вона почувалася десь такою ж спокусливою, як тарган, що вискочив з-під мийки.

— Це я телефонувала вам сьогодні, — сказала вона глухим голосом, немов хотіла довести, що навіть таргани мають право на існування.

Вона не могла відвести погляду від Лауриного волосся: справжня мука для неї, з її патлами, схожими на прутики мітли.

Лаура поклала руки до кишень джинсів і перевела погляд з одного на другу.

— Я не дуже добре зрозуміла, — м’яко мовила вона. Графиня говорила французькою без жодного акценту. — Жандарми вже допитували мене…

Ньєман уклонився, по-військовому випрямивши спину.

— Ну, розумієте… через відсутність негайних результатів нас відправили на підмогу…

Лаура відступила, щоб дати їм пройти. Увесь перший поверх був одним суцільним приміщенням. Жодних опорних конструкцій: ні стіни, ні колони. Уся кімната купалася в світлі відтінку хни.

Із першого погляду приміщення здавалося порожнім, але придивившись, можна було помітити різні речі: скриню, рояль, диван, — що стояли поодаль від підвішеного по центру каміна, який нагадував величезний перевернутий перископ. Крізь панорамні вікна до будинку зусібіч зазирали буро-зелені сосни…

— «Скляна вілла»! — вигукнула Лаура. — Мій прадід був фанатом Баугаузу [12] Німецька школа мистецтв, що існувала в 1919—1933 роках, де працювали провідні модерністські художники, архітектори й дизайнери і яка визначила розвиток мистецтва та дизайну на все наступне століття. . Він замовив цю віллу в тридцятих роках. Я її обожнюю.

— Що за архітектор?

— Один учень Людвіґа Міса ван дер Рое. Друг сім’ї. Він навіть перевершив свого вчителя, який замислив свій будинок Фарнсворт [13] Будинок у штаті Іллінойс, побудований Місом ван дер Рое на замовлення відомої лікарки Едіт Фарнсворт. чи Коронну залу [14] Коронна зала ( англ . Crown Hall, 1956) — нині приміщення Коледжу архітектури Іллінойського технологічного інституту. аж у п’ятдесятих роках…

Жінка вимовляла ці імена так, ніби йшлося про щось дуже звичне. Івана ж насилу розібрала прізвище архітектора.

Графиня попрямувала до «вітальні», тобто частини кімнати з диваном кольору вохри й табуретами з сидінням із натягнутих шкіряних ременів. Усе це стояло на пухнастому килимі.

— Юрґен також мешкав тут? — запитав Ньєман, ідучи за нею.

Графиня розвернулася. Вона досі тримала руки в кишенях, що надавало їй кумедного юнацького вигляду.

— Ні. Чого б це? Юрґен мешкав в особняку у Фрайбурзі.

Вона кивнула підборіддям на два табурети: це було не запрошення, а радше наказ. Обоє фліків сіли, не сперечаючись.

— Що ви хочете знати? — спитала графиня, сідаючи навпроти них посеред дивана.

Вона прийняла чітко розраховану позу, сховавши долоні між стиснутих колін і піднявши плечі, немовби зненацька змерзла.

Івана вдивлялася в її чорні очі, у яких, здавалося, от-от забринять сльози. У них була якась текуча глибина, що тримала вас на відстані й викликала запаморочення, немов зоряне небо, по-пуантилістськи детальне і водночас недосяжно далеке.

Тоді зиркнула на Ньємана, щоб переконатися: він уже згубився на цьому Чумацькому Шляху.

— Пробачте, що ми змушуємо вас знову повертатися до цих болісних спогадів… — заговорив Ньєман із не притаманною йому лагідністю.

Це вперше вони разом проводили допит, й Івана не очікувала на таку обачність. Невже він пом’якшав із віком? Чи танув, як масло на сковорідці, через вроду графині?

Замість відповіді Лаура фон Ґаєрсберґ вдовольнилася змахом руки, що означав: «Уперед, старий…».

— Коли ви востаннє бачили Юрґена?

— Як і всі, у суботу вдень. Ми обідали з гостями в мисливському будинку. Він там тільки з’явився — й одразу зник. Він ненавидів такі заходи.

— Полювання з собаками? — перервала її Івана.

— Ні, світські прийоми перед ним. Я теж не в захваті від цього, але це традиція, яка дозволяє нам підтримувати стосунки з діловими партнерами та важливими особами нашої землі…

Ньєман повів далі:

— А потім від Юрґена не було жодних звісток?

— Жодних.

— Ні дзвінка, ні повідомлення?

Лаура фон Ґаєрсберґ коротко, майже непомітно всміхнулася:

— Навіщо ви мене про це запитуєте? Відповідь вам відома, хіба ні?

Графиня знала, що їм передали виписку з дзвінками Юрґена.

— У цьому й річ. Востаннє він телефонував саме вам.

— Так і є. Близько третьої години дня в суботу.