Жан-Кристоф Гранже - День попелу

Марсель, який стояв за кілька метрів, спостерігав за сценою недовірливим поглядом. Мабуть, він уперше бачив посланницю так зблизька. І це, схоже, йому не подобалось.

Івана мимоволі закинула голову й заплющила очі. Можливо, вона знепритомніла, але всього на кілька мілісекунд. Розтуливши повіки, жінка побачила перед собою налиті дощем хмари.

— Зрозуміла? — запитала Рашель.

Івана відхилилася й поглянула на її обличчя. Довелося зробити над собою зусилля, щоби не погладити ці рожеві щічки, привабливі, наче фрукт.

А головне, зараз Івана могла зовсім зблизька роздивитися очі Рашель. Напередодні вони здалися їй занадто світлими, якимись прозоро-допитливими. Але насправді вони були значно насиченішими. Від їхньої райдужки ширилася якась мінеральна ваговитість, як від мармурових гробниць.

— Може, пообідаємо разом? — запитала Івана.

— Вампіри.

— Що за маячня?

— Усі мої дослідження на тему камінчика в роті привели до байок про вампірів.

— Поясни.

За кермо сів Ньєман. Він вирішив обрати роль галантного чоловіка, а не сердитого начальника. Перша справа джентльмена: погратися у водія. Він їхав спокійно, націлившись використати сто кілометрів дороги на завершення наради.

— У 2000-х роках, — повела Деснос, прогортаючи сторінки на айпаді, — на розкопках в Ірландії знайшли два поховані скелети, датовані VIII століттям нашої ери. У кожного в роті був великий камінь, який не давав стулити губи.

— І як археологи це пояснюють?

— Вони вважають, що таким чином мерцю намагалися не дати повстати та знову опинитися поміж живих. Схоже, це також пов’язано із чумою. У ті часи вірили, що її переносять вампіри, які одразу після поховання оживали та з’їдали свій саван. Цей акт святотатства і поширював чорну смерть...

Із такими зачіпками нам іще працювати й працювати...

— Це все? — запитав Ньєман спокійним тоном.

— Ні. Я знайшла ще одну згадку... 2014 року на одному середньовічному цвинтарі знайшли труп, якого також покалічили після смерті. Між щелеп вставили цеглину, щоб він не зміг нікого вкусити, якщо воскресне...

— А нічого серйознішого немає?

— Це все абсолютно серйозно. Принаймні, було в IX столітті. Я також відкопала один випадок в Італії, коли...

Ньєман почув достатньо. Він утиснув у плечі голову та випростав руки, спершись ними на кермо. Вдалині лінія горизонту перерізала нерухоме небо, наче ніж.

— Ці старі казки ні до чого нас не приведуть, — пробуркотів він.

— Я не згодна.

— Думаєш, Самюель був вампіром?

— Ні, але він жив у минулому, як і всі посланці.

— Їхній час завмер у XVI столітті, а не в Середньовіччі.

— У тому, що стосується створення общини, — так. Але вони живуть за біблійним ученням, зокрема за приписами зі Старого Завіту, яке відсилає радше до Античності.

Деснос мала рацію: анабаптисти існували поза часом. Вони вписувалися в легендарну давнину. Поняття епохи для них губилося у хмарі пустельного пилу.

Можливо, цей камінчик у роті був алюзією на стародавній ритуал, який практикували в часи Вавилону...

— То вбивця міг би виявитися посланцем? — піддражнив колегу Ньєман.

— Я цього не казала. Але можна пошукати мотив у їхній історії чи віруваннях.

— Згоден. І ми не знаємо, на що вони здатні.

— Ви постійно кидаєте на цих людей тінь підозри, а дарма. У їхньому світі немає місця насильству.

— А однак я читав, що вони виступають за смертну кару.

— Це тут ні до чого.

— Справді? А мені принцип «око за око, зуб за зуб» здається досить-таки жорстоким.

— Посланці слідують Священному Писанню. Вони боронять покарання, які практикувалися за давніх часів. Навіть Ісус у Євангелії від Матвія каже: «Хто злорічить на батька чи матір, хай смертю помре» [10] Мт. 15:4. ... А Павло в посланні до римлян пише: «Заплата за гріх смерть» [11] Рим. 6:23. .

Стефан Деснос дедалі більше виявляла ерудицію. Можливо, це була хороша новина... Але Ньєман ніяк не міг зрозуміти: вона захищала посланців чи просто була в курсі їхньої культури?

— Можливо, Самюель учинив смертний гріх, — кинув він.

— Припиніть, Ньємане.

— І все-таки, зроби мені ласку, — сказав флік тоном, повним прихованих натяків, — перевір, чи не траплялося в общині чи довкола неї підозрілих смертей.

— Уже перевірила.

— Тоді пошукай іще. Серед їхніх комерційних партнерів, каналів збуту, всякого такого...

— Зроблю. Але ви, схоже, не знаєте, що таке провінція. Якби за останні п’ятдесят років тут сталося вбивство чи навіть нещасний випадок, який нагадував би нинішню історію, всі про це знали б.