Анна Хома - Терези

Раптом Орест, ніби щось учуявши, рвучко розвернувся до вікна, Максим відсахнувся. Орест довго мацав поглядом довкола, і Максим, відсапавшись, уважно придивився до нього, щось йому здалося дивним, отож він втиснувся носом у самісіньку шибку. Орест чудно так осміхнувся, наче оскалився, і бачить Максим, що то не чоловік зовсім.

Звівши вгору руки, Орест почав стрімко-стрімко перетворюватися на дракона….

На думку судмедексперта, смерть його сина настала восьмого червня 2007 року о 23:32 внаслідок генералізованої травми, завданої швидкісним поїздом.

Коли машиніст поїзда Ужгород – Одеса Федір Васютин побачив перед поворотом на станцію Славське просто на колії перед собою людину, він перевів рукоятку поїзного крана в екстрене шосте положення, а кран допоміжного гальма у крайнє положення і подав пісок з «пісочниць» під колеса, внаслідок чого відбулася швидка і повна розрядка гальмівної магістралі і зупинка поїзда, тобто екстрене гальмування було проведене за всіма правилами. Гальмівний шлях теж відповідав усім нормам. Але більше Федір Васютин на роботу не вийшов.

Біля загиблого було знайдено шампур із пальчиками всієї компанії, яка напередодні куштувала шашлик, і з напівстертими відбитками тих, хто досі використовував його за призначенням. Шампури привіз у своїй автівці Максим Гнатишин. На шампурі, як власне і на місці трагедії, було знайдено кров жертви у великій кількості.

Чи були на тілі жертви інші травми, заподіяні їй до смертельної генералізованої травми, судмедексперт вагався відповісти.

Швидкісний потяг стер усі сліди.

Двоє свідків – Марта Якимів і Віктор Негода – в один голос стверджували, що увечері напередодні трагедії всі вони поїхали кататися в гори, але перед залізничною колією двоє з їхньої компанії – Максим Гнатишин і Орест Бурак – висіли з автомобіля і пішли вздовж колії в напрямку станції Славське. Причин цього свідки не вказали. Натомість вони поїхали до Львова і на заправці в Сколе, яка стала їхнім алібі, просиділи в кав’ярні до ранку. За їхніми словами, вони були дуже втомлені, щоб їхати далі.

Максима Гнатишина знайшли на ґрунтовій дорозі за кілометр від місця трагедії. Він спав. Пояснити, що трапилося з ним і з загиблим, він не зміг, визнав, що вони напередодні випили відвару канабісу і відтоді він бачив тільки драконів, які літали довкола його голови.

Його батько зробив усе, щоб якомога швидше витягнути сина із сізо і закрити справу через відсутність складу злочину.

Про дівчину Олександру, яка робила замовлення власнику бази і, так виглядало, теж збиралася відпочивати там, ніхто не обмовився ані словом.

Олександр відкрив свій улюблений записник – із золотим тисненням – і зробив те, що робив завжди у заплутаних справах: почав схематично зображувати на папері ситуацію, від чого в голові все мало стати на свої місця.

Він теж би зробив для сина все. Якби той був живим.

Світло бризнуло в очі, засліпивши його. Максим все ще бачив перед собою руки, з яких виростають перетинчасті крила, і пащеку, з якої виривається полум’я, але голос уже був інший, рідний…

– Як ти, синку?

– Мамо?

– Все добре, синку, я тут.

– Мені щось примарилось… Дракони, орки… Це ж не насправді було?

– Ні, це від наркозу, тобі зробили операцію, трохи полежиш – та й підемо додому.

– Звідки ти тут взялася, мамо?

– Ти не радий?

– Я страшенно радий, але тебе так довго не було…

– Прилетіла, як тільки довідалася, що ти у лікарні. Ти з кимось побився в лісі, а потім зателефонував своїм співробітникам з «Конвалії», вони знайшли тебе у важкому стані й привезли сюди. Ти з кимось побився, Максимко? У лісі?

– Я вже дорослий, а ти далі мене називаєш Максимко… Мамо?.. Ти маєш сказати: «Для мене ти завжди будеш дитиною». Чому ти мовчиш, мам?..

– …Це після наркозу: одні співають, інші лаються, а дехто розмовляє уголос. Можеш побути, але недовго, гаразд?

– Добре, Мар’янко… Привіт, Максе, як ти?

– Панакото? Що ти тут робиш?

– Знайома медсестра до тебе провела, сказала всім, що я твій брат, бо тут біля тебе індивідуальний пост, все таке. Крута палата…

– Тебе не було з нами… на базі… Чому тебе не було?

– Ти про Славське? Ти знаєш чому – батьки не пустили. А ти чого раптом питаєш? Ага, від наркозу відходиш, галюнікі і все таке…

– Ти добре знав Орка, ви разом у гуртожитку тусили… ти знав, що він буде, тому не поїхав, так? Якого милого він приперся до нас?