Анна Хома - Терези

Не так швидко, як би хотілося.

Двері холодильника зачинилися, хоча він міг поклястися, що протягу не було. Підійшовши і поторсавши ручку, він зрозумів, що не помилився.

Ти бачиш це, Лешеку? Ти ж міг мене застерегти?

На цій фірмі тебе застерігали не раз, мій друже, але ти так само впертий, як я.

Олександр вирішив, що більше гаяти часу не можна. Чому саме сьогодні так вирішив, не питав себе, переважно тільки так і втілював рішення, які визріли: вже і негайно.

Але на годиннику була десята вечора, ще позавчора він відправив дружину з дітьми на море, і не в банальну Затоку, а в п’ятизірковий готель у Кемері, сам сидів зараз у сауні в затишному шинку «тільки для своїх» у Брюховичах, за огорожу цього шинку навіть майор з ДСО, якби привіз сюди платіжки за свої охоронні послуги, не зміг би проїхати і змушений був би залишити своє благеньке авто за бортом.

Бо в тутешніх відвідувачів не заведено було мати машинку нижче представницького класу. У всіх тутешніх відвідувачів, окрім нього, машинки були круті і дуже круті. А він вперто приїздив на своєму «хюндаї». Ліки всім потрібні. Навіть крутим і дуже крутим.

Можливо, брюховицьке повітря так на нього подіяло чи розслабився від гарячої пари і не менш гарячого обслуговуючого персоналу з молоденьких офіціанток-масажисток, але рішення визріло і настав час втілювати його в життя.

Тільки доведеться почекати до завтрашнього ранку. А зволікати він ох як не любив.

– Що насупився, фармацевте, продажі впали чи болячки замучили? – удавано співчутливо спитав суддя одного з районних господарських судів Львова. – Чи може дівчинка не вгодила, то ми зараз іншу замовимо, а?

І троє чоловіків, які сиділи довкола дерев’яного столика з кухлями пива в руках, зареготали.

Таких фамільярностей Олександр ні від кого раніше не терпів, не любив ні цей суд, ні цього суддю, але з кожним роком, зі зростанням добробуту, хоч і покращувалася якість обслуговування і відпочинку, та якість міжособистісних стосунків погіршувалася, бо зменшувалася кількість нормальних людей у колі дотичних до нього осіб. Не працював у цих саунах закон діалектики, жодні кількісні зміни не переходили тут у зміни якісні, кожен, хто сюди потрапляв, надувався від пихи і власної важливості, і хотілося плюватися від цих співрозмовників та їхніх жартів.

Побічні ефекти капіталізму. Поки навколо тебе обертаються бідняки, ти не будеш багатим. А якщо навколо тебе обертаються самі ду´рні?

– Та де там, Павле Богдановичу, – підкреслено ввічливо відповів Олександр. Пив трав’яний чай, а не пиво, як усі, і аж свербіло йому все від нетерплячки. – Маю одну ідейку, як додати собі пару зайвих тисяч на рахунок, але то такий дріб’язок, не варто вам навіть голову цим забивати.

І до завершення «сходки» на всі питання відповідав ухильно й двозначно, бачив, що зіпсував усім вечір і тішився з того.

А душею і помислами вже був у завтрашньому дні… Як люблять говорити в новомодних фільмах – у точці неповернення.

Олеся ніяк не могла заснути. Крутилася з боку на бік, книжку якусь взяла почитати, але букви розпливалися перед очима, а сон не йшов. Згадала про снодійне, якого стільки днів не вживала, і трохи пошкодувала, що його не має. Після напружених роздумів хотілося відключитися, але страх зустрітися уві сні з орками заважав цьому.

Думки полинули в минуле.

Училася вона в школі добре, але після дев’ятого класу категорично відмовилася йти далі й заявила батькам, що вступатиме на фармацію у медичний коледж, звідки після трьох років навчання матиме можливість потрапити на другий курс медуніверу. Лешек обіцяв допомогти їй у підготовці, батьки переконували її закінчити середню школу, але вона навіть чути не хотіла. Навчаючись у коледжі, вона вже буде для всіх дорослою, а не якоюсь школяркою, Лешек братиме її на свої університетські тусовки, там можна буде зустрічатися з героєм її снів, а нічого іншого вона не бажала.

Але не так сталося, як гадалося. Ні, Лешек, звісно, допоміг їй із іспитами, але навідріз відмовлявся запрошувати її до своєї компанії. Скільки вона його не просила – був невблаганний.

Там майбутні провізори будуть, ти нічого з їхніх розмов не второпаєш, от отримаєш диплом фармацевта – тоді й поговоримо…

Але чекати три роки – означало чекати вічність.

Думала вона, думала – і придумала. Попросила у Лешека замість подарунка на свій день народження – поїздку на шашлики на Малу Швейцарію. Бо своїм одногрупникам вона не дуже довіряє, у шістнадцять років їм одне в голові: як би помацати дівчат десь у кущах. Власної перевіреної компанії у неї, на жаль, немає, проте на озеро дуже хочеться, а оскільки його друзі – стовідсотково хороші люди, то і день народження однозначно буде класним. Кращого подарунка годі й придумати.